Верховний Суд України в постанові від 5 липня 2017 року по справі № 3-368гс17 висловив свою правову позицію щодо договору банківського вкладу (депозиту).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість, отриманого за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, згідно з ч.. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частиною 3 і 4 зазначеної норми містять правила про неможливість банку здійснювати одностороннє зменшення розміру процентної ставки на строкові вклади.

У той же час в ЦК відсутні положення про превалювання інтересів вкладника над інтересами банку в разі дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом з тим, чинним законодавством України передбачені спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, згідно з ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку угод (в тому числі договорів), вчинених (ув'язнених) банком протягом одного року до дня введення тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення угод (в тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Угоди (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, на тій підставі, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторам за договорами, зазначених у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів і вчиняє дії по застосуванню наслідків нікчемності договорів.

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.