На офіційному сайті НААУ опубліковано аналіз практики Європейського суду з прав людини, зокрема, застосування ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка надає право не бути притягненим до суду або покараним двічі за одне й те саме діяння.
Аналіз підготував Голова ВКДКА Олександр Дроздов.
Практика ЄСПЛ свідчить про міжгалузевий характер положень ст. 4 Протоколу No 7. Принцип «non bis in idem», який застосовується, як правило, у кримінальному провадженні та провадженні щодо адміністративних правопорушень. При цьому, визначаючи сферу дії ст. 4 Протоколу No 7, слід керуватися трьома критеріями, широко відомими як «критерії Енгеля», які повинні враховуватися при визначенні того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення».
Першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим — сам характер правопорушення, а третім — ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. Другий і третій критерії є альтернативними і не повинні обов’язково застосовуватися у сукупності. Це однак не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.
Натомість оцінку відповідним обставинам справи ЄСПЛ надає за розробленим ним алгоритмом:
a) чи було перше провадження кримінальним за своїм характером;
b) чи були правопорушення, за які переслідувався заявник, одними і тими самими (idem);
c) чи було дублювання проваджень (bis).
Очевидно, що Суд відносить до кримінально-правових й окремі види адміністративних правопорушень.
ЄСПЛ сформулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних.
Тотожність стосується не лише назви правопорушень за законом, а, що головніше, змісту та мети правопорушень.
ЄСПЛ вважає, що вислів «одне й те саме правопорушення» за ст. 4 Протоколу No 7 мусить сприйматись у тому сенсі, що вона забороняє переслідувати чи судити одну особу за друге правопорушення, якщо останнє походить із тих самих фактів або фактів, що «по суті» є такими ж, як і ті, по яких мало місце перше правопорушення. Ця гарантія вступає в дію, коли розпочато нове переслідування, а попереднє рішення про виправдання чи засудження вже набрало законної сили. При цьому перше рішення повинно бути «остаточним» по своїй суті, а далі вже слід з’ясувати, чи було воно «кримінальним» у значенні ст. 4 Протоколу No 7, витлумачене в світлі загальних принципів розуміння понять «кримінальне обвинувачення» у ст. 6 і «покарання» у ст. 7 ЄКПЛ.
Значущими факторами у цьому випадку є: правова класифікація злочину в національному законодавстві, характер правопорушення, національна правова характеристика заходу, його мета, природа і ступінь суворості, чи застосовувався захід після засудження у межах кримінальної справи, які процедури були проведені для його прийняття і виконання.
Важливим є й те, що положення ст. 4 Протоколу No 7 стосуються лише рішень судів однієї і тієї самої держави.
Повний текст огляду рішень ЄСПЛ можна переглянути тут