Верховний Суд України в постанові від 12 жовтня 2017 року по справі № 5-237кс (15) 17 висловив свою правову позицію щодо порядку відкриття матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій стороною обвинувачення.
Суд звернув увагу на те, що недослідження судом першої інстанції процесуальних документів, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду в цілому, оскільки відсутність дослідження цих матеріалів викликає сумніви в можливості здійснення судом належної оцінки законності проведення таких дій, а також достовірності та допустимості їх результатів в якості доказів.
В такому разі недослідження зазначених матеріалів призводить до оперування судом доказами, допустимість яких є ймовірною, що в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винність особи і свідчить про порушення права людини на справедливий суд.
Крім того, дані постанови прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій або відповідні ухвали слідчого судді встановлюють обставини процесуального характеру, що мають значення при оцінці допустимості використання отриманих в результаті негласних слідчих (розшукових) дій фактичних даних як доказів у кримінальному провадженні.
Такі відомості підтверджують законність (або свідчать про незаконність) проведення тих чи інших негласних слідчих (розшукових) дій, і відповідно, повинні оцінюватися судом за участю сторін кримінального провадження у сукупності з протоколами негласних слідчих (розшукових) дій.
Так, відкриття в умовах суспільного телебачення і гласного апеляційного судового розгляду окремих матеріалів кримінального провадження, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті стороні захисту, не означає їх автоматичну допустимість, оскільки, згідно з КПК, критерієм допустимості доказів є не тільки законність їх отримання, а й попереднє відкриття матеріалів іншій стороні для їх безпосереднього дослідження в суді.
У контексті забезпечення права на справедливий суд доречно нагадати і акцент Європейського суду з прав людини про необхідність чіткого дотримання положень з питань допустимості доказів.
І хоча Європейський суд у своїх рішеннях зазначає, що допустимість доказів є справою національних судів і він не має компетенції вирішувати, допустили національні суди помилок в застосуванні законодавства або оцінці фактів, він все ж покликаний перевіряти справедливість виробництва ( «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
Система справедливого судочинства має інтегруючий характер по відношенню до інших прав і гарантій та служить своєрідним фундаментом для існування ще як мінімум декількох принципів - презумпції невинуватості, змагальності та принципу процесуальної рівності сторін.
Їх доказовий аспект з питань якості доказів, перш за все, стосується питання про те, чи було особу засуджено «відповідно до закону», з огляду на що в практиці Європейського суду сформульовані окремі положення про допустимість доказів у судовому провадженні.
Так, необхідність надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, йдеться в рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюїс проти Сполученого Королівства» від 27 жовтня 2004 року, в якому зазначено, що, відповідно до вимоги справедливості, передбаченої статтею 6 Конвенції, прокуратура повинна ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що по вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.
Також, відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не має права приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали які доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності або отримати менш суворий вирок.
Це право (і, відповідно, обов'язок держави) було підтверджено в справі «Джасперс проти Сполученого Королівства» від 16 лютого 2000 року.
Це правило стосується і матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем.