У рішенні ЄСПЛ від 5 жовтня 2017 року по справі «Суханов проти України» (CASE OF SUKHANOV v. UKRAINE) було визнано порушення державою норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

 

 

 

 

 

 

Згідно з рішенням суду 7 грудня 2004 року Дніпровським районним судом міста Києва було винесено вирок у справі заявника, яким він визнаний винним в службовій підробці за внесення завідомо неправдивих відомостей до податкових декларацій.

 

Заявнику було призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на один рік.

 

При цьому заявник був звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном один рік.

 

Чоловік подав апеляційну скаргу. 10 лютого 2005 року Дніпровський суд направив лист і матеріали для розгляду справи, призначеного на 17 березня 2005 року в Апеляційний суд міста Києва.

 

Крім цього, лист про призначення розгляду справи за обвинуваченням заявника в апеляційному суді було направлено прокурору, заявнику та його захиснику.

 

Судом першої інстанції було відправлено повідомлення про призначення розгляду справи в апеляційному суді заявнику та його захиснику.

 

Однак в матеріалах справи відсутні докази отримання заявником або його захисником зазначеного повідомлення. За твердженням заявника вони не знали про його існування.

 

17 березня 2005 року після слухання, проведеного за участю прокурора, але при відсутності заявника та його захисника Апеляційний суд виніс рішення, яким залишив апеляційну скаргу заявника та його адвоката без задоволення, а вирок - без змін.

 

Питання відсутності заявника та його захисника на судовому засіданні у вирішенні розглянуто не було.

 

Заявник оскаржив рішення Апеляційного суду в касаційному порядку, проте, 23 січня 2007 року Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу заявника, відмовив у її задоволенні.

 

Посилаючись на матеріали справи, ВСУ зазначив, що про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції поінформував заявника та його захисника.

 

До Європейського суду з прав людини заявник скаржився на те, що його апеляційні та касаційні скарги були розглянуті під час відсутності його та захисника.

 

Європейський суд підкреслив, що принципи змагальності та рівності сторін є основоположними, принципами процесуальної справедливості.

 

Також, посилаючись на свою колишню практику у справах щодо України, Європейський суд дійшов висновку, що в цій справі було порушено право заявника на захист і принцип рівності сторін, оскільки під час апеляційного провадження прокурор, на відміну від підсудного, мав перевагу бути присутнім на засіданнях і усно викласти свою позицію, а такі пояснення вплинули на думку суду.

 

Таким чином, Європейський суд з прав людини ухвалив, що держава порушила пункт 1 і підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.