Однією з актуальних проблем сьогодення, що призводить до спотворення уявлення пересічних громадян про процеси судочинства та неупередженість суду, являється неусвідомлення громадянами меж своїх прав та обов’язків.

         Не рідкими у судовій практиці є випадки, коли особи звертаючись до суду з певними вимогам вважають, що їх право порушене, або порушено якісь суспільні інтереси. Проте в ході розгляду судом спору виявляється, що або саме право особі-позвачу не належить, а належить іншій особі, або  озивача не уповноважено на відстоювання суспільних інтересів. 

Такі випадки трапляються і з пред’явленням вимог до неналежного відповідача – особи, яка не порушувала прав позивача, або своїми діями чи повноваженнями не зможе виконати вимог позивача навіть у випадку ухвалення про таке судового рішення.

         Так, статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

Крім того передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Звернення до суду за захистом своїх прав особи здійснюють у визначений процесуальним законодавством спосіб – подаючи до суду позови чи заяви.  

Нормативно визначено, що позивач, звертаючись до суду, повинен довести приналежність спірного права саме йому, та те, що відповідальність за порушення такого права має нести саме визначний позовом відповідач.

Разом з тим, у момент відкриття провадження у справі не завжди достовірно відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушено його право, чи є особа, на яку вказує позивач порушником цього права.

Таким чином відкриваючи провадження у справі суд робить висновок про те, чи є позивач і відповідач належними лише на основі обставин, на які вказує позивач в своїй позовній заяві.

З викладеного, необхідно наголосити на тому, що в ході розгляду справи позивач насамперед повинен надати суду докази того, що він є юридично зацікавленою особою в цій справі, так само юридично зацікавленим в справі повинен бути і відповідач.

Питання про те, чи має місце юридична зацікавленість у конкретних осіб у справі і, таким чином, можуть вони брати участь у справі в якості сторін, суд вирішує, виходячи з тих обставин, які будуть йому повідомлені та підтверджені належними доказами.

Разом із тим, позиція Верховного Суду України полягає у тому, що пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача не є підставою для залишення позову без руху, а тому вбачається, що навіть виявивши на стадії відкриття провадження у справі помилку позивача суд одразу на неї відреагувати не зможе.

У такий ситуації є певна проблема, адже повернути позов, що заявлено об’єктивно-неналежним позивачем, чи який пред’явлено до неналежного відповідача суд у момент вирішення питання про відкриття провадження здебільшого не може. Виключеннями являються випадки подання позову особою як представником іншої особи без документів, що належним чином підтверджують її повноваження на представництво інтересів особи в суді та у тому числі на подання від її імені позову. Така ситуація у наступному з одного боку тягне певні сподівання позивача на задоволення заявленого позову, а з іншого, - завдається шкода відповідачу, що вимушений вживати заходів з захисту від пред’явленого до нього позову. Крім того, така ситуація призводить до необхідності здійснення провадження у справі та як наслідок – завантаженості суду.

Подекуди, ситуація неусвідомлення позивачем вище викладеного та його нігілізм щодо наданих судом роз’яснень про наслідки пред’явлення позову до неналежного відповідача, помножена на отримані таким позивачем неякісні правові послуги, призводить до затягування провадження у справі, несення її учасниками істотних витрат, та як наслідок – постановленням судом прогнозованого рішення про відмову у задоволенні позову, однак вже за спливом значного часу, що беззаперечно шкодить авторитету суду.

Логічними заходами протидії такій проблемі є просвітницька діяльність судів, що здійснюється у тому числі Київським районним судом м. Одеси шляхом проведення лекцій та зустрічей, створення на базі суду Асоціації слідчих суддів, проведення правниками відповідних форумів та відкритих столів, підвищення правової культури населення в цілому та якості отримуваних громадянами України правових послуг.

Саме на полегшення комунікації між судом та громадянами спрямовані сучасні реформи судочинства та адвокатури України, що є запорукою отримання всіма членами сьогоденного суспільства правової допомоги належної якості, забезпечення рівності їх можливостей у відстоюванні їх прав та інтересів у суді та здійснення своєчасного та якісного правосуддя служителями Феміди.