Вироком суду особу визнано винуватою в тому, що вона всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, умисно створювала штучні перешкоди її колишньому чоловіку у спілкуванні з дитиною, в присутності державного виконавця відмовилась надати йому дитину для спілкування та організації спільного літнього відпочинку та відмовилась надати дитину для систематичних побачень, у зв`язку з чим державний виконавець склала відповідні акти.
Особу засуджено за ч. 1 ст. 382 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Апеляційний суд звільнив особу від покарання, призначеного за вироком суду, у зв`язку з закінченням строків давності.
Захисник у касаційній скарзі вказував, зокрема, на те, що в результаті розгляду кримінального провадження не було доведено ні конкретного моменту вчинення злочину ні наявність у засудженої прямого умислу на невиконання рішення суду.
Відхиляючи такі покликання захисника, Касаційний кримінальний суд звернув увагу на те, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню.
Суд зазначив, що за цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що невиконання судового акту - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.
Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.
ВС зазначив, що невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акту, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу (постанова від 14.05.2019 у справі №319/841/16-к).
Джерело: Українське право