Новини
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 1725
Встановлений у ч. 1 ст. 128 КПК України строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди під час кримінального провадження, не може бути обмежений спливом позовної давності за правилами ЦК України.
Крім того, у частинах 1 і 2 ст. 129 КПК України наведено виключний перелік підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні. А тому під час вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні суд не вправі ухвалити рішення про відмову в його задоволенні на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України − у зв’язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Такі висновки щодо застосування ч. 1 ст. 128 та ст. 129 КПК України зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду.
Відповідно до вироку, який апеляційний суд залишив без змін, двох осіб було засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість). Також було відмовлено у задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі позивача − селищної ради − про стягнення із засуджених солідарно шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (через пропуск трирічного строку позовної давності та відсутність заяви від сторони цивільного позивача про поновлення цього строку із зазначенням поважних причин).
У касаційній скарзі прокурор, зокрема, вказав на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні.
На думку колегії суддів ККС ВС, ці доводи прокурора є слушними. Так, у ч. 1 ст. 128 КПК України встановлено кінцеву межу строку звернення з цивільним позовом про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди під час кримінального провадження: «до початку судового розгляду». При цьому кримінальний процесуальний закон жодним чином не пов’язує такі межі зі спливом позовної давності за правилами ЦК України.
Таке нормативне встановлення строку, до якого можливе пред’явлення цивільного позову під час кримінального провадження, обумовлено насамперед тим, що у кримінальному провадженні дотримання правил про позовну давність об’єктивно не залежить виключно від волевиявлення особи, якій шкода заподіяна кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Положення ч. 1 ст. 128 КПК України враховано і в нормах ЦК України. Зокрема, визначаючи у ч. 2 ст. 265 ЦК України спеціальні правила про перебіг позовної давності у разі залишення позову, який був пред’явлений у кримінальному провадженні, без розгляду, законодавець встановлює гарантований мінімальний строк для звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства − шість місяців.
Початок перебігу цього строку пов’язується саме з днем набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду в кримінальному провадженні, а не з обставинами, зазначеними у ст. 261 ЦК України. Крім того, в абз. 1 ч. 2 ст. 265 цього Кодексу пред’явлення та розгляд цивільного позову у кримінальному провадженні фактично визначається самостійною підставою для зупинення перебігу позовної давності.
Таким чином, колегія суддів дійшла згаданих вище висновків.
Крім того, з огляду на вимоги ч. 5 ст. 128 КПК України, за наявності відповідної регламентації з цього питання в зазначених нормах цього Кодексу, це також вказує на недопустимість ухвалення рішення про відмову в задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні у зв’язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, тобто з підстави, яка не була закріплена у ст. 129 КПК України.
Апеляційний суд залишив поза увагою вказані положення КПК України та не виправив допущених судом першої інстанції помилок у застосуванні норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 128 та ст. 129 КПК України.
ККС ВС задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
З повним текстом постанови у справі № 652/219/17 (провадження № 51-9366 км18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/83836445.
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 1709
З позовом до Державної фіскальної служби звернулася фізична особа – підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; здійснює діяльність за кількома видами КВЕД: 69.10 «Діяльність у сфері права» (основний), 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди». До того ж позивач є судовим експертом з правом проведення автотоварознавчих експертиз, тобто здійснює незалежну професійну діяльність.
Позов мотивований, зокрема, відсутністю можливості подвійного взяття на облік фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, якщо така особа вже стоїть на обліку як фізична особа-підприємець. Позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу ДФС про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення у зразковій справі № 520/3939/19, яким задовольнив вимоги позивача, вказавши, що взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску – фізичної особи–підприємця та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
4 грудня, розглянувши апеляційну скаргу ДФС, Велика Палата Верховного Суду залишила її без задоволення, а рішення КАС ВС – без змін.
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 614
Заступник прокурора міської прокуратури вирішив змінити свою юридичну спеціалізацію та розпочав роботу суддею, де йому довелося переглядати вирок, винесений за обвинувальним висновком, що готувало його колишнє відомство.
Ситуацію розглядав Європейський суд з прав людини у справі «Паунович проти Сербії» (№54574/07), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Драгослав Паунович був визнаний винним у вчиненні злочину та засуджений до шести місяців позбавлення волі. Це рішення підтвердив апеляційний суд, до складу колегії якого входив суддя, який до цього працював заступником прокурора міської прокуратури. Але саме ця установа готувала обвинувальний висновок у кримінальній справі.
Стверджуючи на цій підставі про упередженість складу суду, засуджений оскаржив рішення у верховному суді. Але вищий орган відхилив апеляцію виявивши, зокрема, те, що суддя не брав участі у переслідуванні Пауновича, коли був заступником прокурора.
Тоді людина звернулася до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд / доступ до суду) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник скаржився на те, що його апеляція не була розглянута справедливо через присутність в колегії судді, що раніше працював на стороні обвинувачення. Також він обгруновував упередженість судді, оскільки той був братом особи, проти якої він, як податковий інспектор намагався висунути кримінальні обвинувачення.
Втім, у Страсбурзі не побачили у цьому порушень конвенційних гарантій.
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 579
З 1 січня 2020 року буде розширено коло підстав для подання повідомлень про суттєві зміни у майновому стані.
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 1111
Сьогодні, 6 грудня, до Київського районного суду міста Одеси завітали студенти 4 курсу факультету міжнародно-правових відносин та студенти 5 курсу факультету цивільної та господарської юстиції НУ «ОЮА».
- Деталі
- Категорія: Новини
- Перегляди: 835
Одеський апеляційний суд залишив без змін обраний Київським районним судом м. Одеси запобіжний захід підозрюваному у скоєнні замаху на вбивство своєї дружини.