Головний зміст

 
72806Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  захищає одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства, згідно з якою забороняються будь-яке катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, незалежно від обставин справи або поведінки потерпілого.
 
 
 
 
 
 
Одним з аспектів порушення норм цієї статті є неналежне поводження з боку представників держави та відсутність ефективного розслідування.
 
 
Держава несе відповідальність за дії всіх своїх органів, які здійснюють контроль над тією чи іншою особою, незалежно від того, чи виконують співробітники наказ або діють на свій розсуд.
 
 
При цьому, звернення визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості, оцінка якої є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість такого поводження, її фізичні та психічні наслідки, а також в деяких випадках від статі, віку і стану здоров'я потерпілої особи.
Так, у справі Valašinas v. Lithuania Європейський Суд зробив висновок, що ступінь страждань чи приниження, які виникають як наслідок, повинен перевищувати рівень неминучих страждань чи приниження, пов'язаних з даною формою законного поводження чи покарання. 
 
 
У справі Поміляйко проти України Суд вказав, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції.
При цьому суд встановлює різницю між поняттям «катування» та «нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження», яка була введена для того, щоб «вказати особливий рівень жорстокості навмисного нелюдського поводження, що призводить до тяжких та жорстоких страждань».
Одна  з основних правових позицій Європейського Суду полягає у тому, що особа, яку взято під варту в поліції здоровим, а на час звільнення з-під варти має тілесні ушкодження, держава зобов'язана забезпечити достовірне пояснення причин появи таких пошкоджень.
 
 
Так, у справі Серікова проти України Європейський суд встановив, що уряд належним чином не довів, що тілесних ушкоджень заявнику було завдано в інший спосіб, а не внаслідок жорстокого поводження працівників міліції при допиті. При зверненні заявника з цього приводу органи прокуратури відмовляли у порушенні кримінальної справи. При цьому національні суди неодноразово вказували органам прокуратури на необхідність проведення додаткових слідчих дій, проте такі вказівки не виконувалися. Європейський суд також звернув увагу на те, що кілька разів районна прокуратура призначила судово-медичну експертизу для надання відповіді на запитання, пов’язані з тілесними ушкодженнями заявника, але потім відмовляла в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, не очікуючи висновків призначених експертиз. 
 
 
Для того, щоб відповідати вимогам Статті 3, держава повинна застосовувати відповідні санкції щодо працівників державних органів, які застосовують неприпустиме поводження або покарання осіб. Так, в тих випадках, коли особа представила скаргу про жорстоке поводження, що суперечить статті 3, держава несе процесуальне зобов'язання з проведення розслідування і, після такого розслідування, особи, відповідальні за такі дії, повинні предстати перед судом, і в разі, якщо вони визнані винними, повинні бути покарані відповідно до закону.