Держава не може нести відповідальність за кожне порушення адвоката, призначеного для надання правової допомоги. Національні органи влади зобов’язані втручатися лише тоді, коли призначений адвокат є неспроможним для надання ефективного захисту.
Про це нагадав Європейський суд з прав людини у справі «Тау проти Румунії» (заява № 56280/07), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
Іоан Тау (Ioan Tău) був затриманий за підозрою в участі у незаконній діяльності, пов’язаній з поширенням наркотиків у складі злочинної організації. Йому було надано доступ до адвоката з першого допиту. Але адвокат за призначенням який надавав правничу допомогу Тау під час перших двох допитів, представляв інтереси також двох інших підозрюваних. Як згодом з’ясувалося, інтереси цих підозрюваних суперечили інтересам Тау (останній зрештою був засуджений, а двоє інших підозрюваних не отримали обвинувального вироку, оскільки, як вбачалося з матеріалів справи, пішли на угоду зі слідством). Через це та інші процесуальні порушення Тау намагався оскаржити свій обвинувальний вирок. Втім, він домігся лише пом’якшення покарання в апеляції, з яким погодився касаційний суд.
Тож Тау звернувся до Європейського суду з прав людини. Він уважав, що оскільки його та інших підозрюваних, які свідчили проти нього, представляв один державний адвокат, таку правову допомогу не можна вважати ефективною, що є порушенням гарантій статті 6 Конвенції.
У Страсбурзі погодилися, що швидкий доступ до адвоката є важливою противагою вразливості підозрюваних, які взяті під варту поліцією. Це забезпечує важливу гарантію проти примусу та жорстокого поводження з підозрюваними з боку поліції та сприяє запобіганню судовим помилкам та досягненню цілей статті 6 Конвенції. Зокрема, йдеться про дотримання рівності процесуальних можливостей органів слідства та підозрюваного (обвинуваченого).
Отже, Високі судді намагалися встановити, чи вплинула ця конкретна обставина на ефективність надання правової допомоги заявнику.
В ЄСПЛ нагадали про інші випадки, коли заявники скаржилися на конкретні акти поведінки державного адвоката (був пасивним або не зміг діяти в інтересах підзахисного належним чином), зауваживши, що в таких випадках, навіть за відсутності скарги заявника, вітчизняні органи влади не звільняються від обов’язку із забезпечення ефективної юридичної допомоги.
У зв’язку із цією справою суд зазначив, що заявник активно брав участь на всіх стадіях кримінального провадження, зокрема і через обраного ним пізніше адвоката за договором. Однак на жодній зі стадій кримінального провадження він не звертався до національних судів зі скаргами щодо ефективності правової допомоги, яку надавав йому державний адвокат, на тій підставі, що останній допомагав іншим підозрюваним, з якими заявник мав конфлікт інтересів.
Крім того, у ЄСПЛ врахували, що під час перших двох допитів за участі державного адвоката від заявника не було отримано жодних доказів, які могли бути використані проти нього та могли б бути включені до матеріалів справи.
На підставі цього суд дійшов висновку, що загальній справедливості кримінального провадження не було завдано шкоди. Відповідно, не було й порушення статті 6 Конвенції.