Суддя Верховного Суду України Г.В. Канигіна висловила окрему думку у справі №5-117кс(15)17 щодо закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Норми, які регулюють строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені статтею 48 КК 1960 року і статтею 49 КК України, за своєю юридичною природою є складовою частиною інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Саме частина перша наведених статей визначає початковий момент обчислення строків давності.

Що стосується юридичного факту, з яким зв'язується кінцевий момент терміну давності для злочинів, скоєних до набрання чинності КК, то згідно з висновком Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 5 вересня 2013 року в справі № 5-6кс 13 цим фактом є вступ вироку в законну силу.

Ця норма не пов'язана з дискреційними повноваженнями суду, оскільки юридичні факти початкового і кінцевого моментів терміну давності визначені в законі.

Ці факти не залежать ні від тяжкості вчиненого злочину, ні від призначеного особі покарання. Тяжкість злочину впливає на сам термін давності, а не на факти його початкового і кінцевого моментів.

Відповідно до частини першої статті 401 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено.

У разі подачі апеляції, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи в апеляційній чи касаційній інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом.