Позивач просила визнати недійсним шлюб між нею та відповідачем. В позові зазначала про те, що протягом 2006-2012 років вона постійно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншої особою, а відповідач проживав однією сім'єю із її рідною сестрою.
А зареєструвати шлюб у 2009 році з відповідачем погодилась у зв’язку з тим, що він обіцяв поліпшити квартирні умови. Так, відповідач повідомив, що, якщо вони зареєструють шлюб, то вона, у зв'язку з хворобою, отримає від держави безкоштовно квартиру. Позивач вказувала, що вони з відповідачем не мали наміру створювати сім'ю, разом не проживали та не мали спільного бюджету, бажання створити сім'ю не виникло у них і після реєстрації шлюбу.
Відповідно до обставин справи після реєстрації шлюбу позивач надала згоду на реєстрацію у своїй квартирі відповідача та його сина (свого племінника). Квартира була приватизована в рівних частках на неї та сина відповідача, а згодом, рішенням суду за відповідачем було визнано право власності і на 1/4 частину вказаної квартири у порядку поділу майна подружжя. У 2011 році шлюб між сторонами було розірвано за їх спільною згодою.
В ході судового розгляду було допитано свідків, які показали, що позивач і відповідач не проживали як чоловік та дружина і зазначили, що позивач у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах з іншою особою.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що відсутність мети щодо створення сім'ї може стосуватися як бажань однієї особи, що реєструє шлюб за ситуації існування мети створення сім'ї у іншої особи, так і двох осіб одночасно за їх взаємною згодою та обізнаністю. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
А, оскільки допитаний в якості свідка відповідач заперечував фіктивність шлюбу і стверджував, що шлюб зареєстрований з метою створення сім'ї, який у подальшому був розірваний через подружню зраду, а також, враховуючи, що позивачем пред'явлено позов про визнання шлюбу недійсним лише через 5 років після розірвання шлюбу і не надано жодних доказів на підтвердження того, що шлюб було укладено лише з метою отримання позивачем житла, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку, скасував рішення суду першої інстанції, а позов задовольнив.
Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов’язків подружжя.
А в абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що за рішенням суду шлюб обов’язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі фіктивності (ст. 40 СК України). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Апеляційний суд зазначив про те, що при вирішенні питання щодо фіктивності шлюбу необхідно встановити, зокрема: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Суд послався на покази свідків та документи, які свідчили про те, що в період, як мінімум з 2000 року позивач зловживала спиртними напоями, вела антисоціальний спосіб життя, що ставить під сумнів твердження відповідача про дійсний намір створити з нею сім'ю, а також що сім'я була створена.
ВС скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Суд касаційної інстанції визнав правильним і таким, що підтверджений належними доказами, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довела відсутності у відповідача реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя.
Та за таких обставин самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання квартири не дає підстав для визнання шлюбу недійсним.
Також КЦС ВС вказав, що обставини, які апеляційний суд вважав підставами недійсності шлюбу, не є такими відповідно до статті 40 СК України. (постанова від 29.08.2018 у справі №750/6471/15-ц).