Головний зміст

1554617 862316023838497 4556177047287341125 nДенис Пономаренко, адвокат, член Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області, висловив своє бачення стосовно повернення обвинувального акту прокурору.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
«З часу прийняття кримінального процесуального кодексу України по сьогоднішній день, я в своїй практиці не зустрічав, нажаль, жодного обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, які б повністю відповідали вимогам Кодексу.
 
Як правило, в незалежності від того, чи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування складалися ГПУ чи рядовим слідчим, у вказаних процесуальних документах допускаються однакові, типові помилки.
 
В цій статті я пропоную проаналізувати типові помилки, які допускають органи досудового розслідування при складанні обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, питання повернення обвинувального акту та питання процесуальних наслідків повернення обвинувального акту.
 
Питання форми та змісту обвинувального акту регулюється ст.ст. 109, 110, 291 КПК України.
 
Як правило, всупереч п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, в обвинувальному акті не повністю викладають фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор та слідчий вважають встановленими, а також, як правило, в обвинувальному акті, досить часто, відсутній такий важливий елемент, як формулювання обвинувачення, а замість цього обвинувальний акт дублює повідомлення про підозру, що в свою чергу є неприпустимим.
 
Обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст. 291 КПК України).
 
Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
 
Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання, у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.
 
Враховуюче те, що досить нерідко навіть у вироках суду написано наприклад: «…вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 191 КК України, а саме привласнив чи розтратив чуже майно, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні», автоматично виникає питання: так що він конкретно зробив чи(!) не зробив?
 
А все це є наслідком або неконкретного формулювання обвинувачення або, як правило, відсутністю формулювання обвинувачення взагалі.
 
Уривок з реального обвинувального акту: «Формулювання обвинувачення: гр. Ш. обвинувачується в тому, що діючи умисно, вчинив контрабанду боєприпасів до нарізної зброї, тобто їх переміщення через митий кордон України, з приховуванням від митного контролю. Таким чином, гр. Ш. підозрюється…».
 
В наведеному уривку відсутнє формулювання обвинувачення і в розумінні практики ЄСПЛ і в розумінні КПК України, не зважаючи на те, що слідчий його так назвав і навіть підкреслив і виділив «жирним» шрифтом.
 
Спочатку слідчий зазначає, що гр. Ш.: «…обвинувачується…», а в кінці: «…підозрюється…».
 
З наведеного випливає, що обвинувачення має бути викладено чітко і конкретно. В ньому має бути виписана як об’єктивна так і суб’єктивна сторона злочину.
 
В зазначеному прикладі слідчим у обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також частина тих фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого гр. Ш. підозрювався і правова кваліфікація кримінального правопорушення, в якому гр. Ш. підозрювався, а не обвинувачується.
 
За таких обставин, за вказаним обвинувальним актом, гр. Ш. має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, так як відповідно до положень ст. 277 КПК України, вказане становить зміст повідомлення про підозру, а не обвинувального акту.
 
Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист, а як наслідок слугує беззаперечною підставою для скасування вироку суду.
 
Давайте проаналізуємо, що з цього приводу в своїй практиці зазначає Європейський Суд з прав людини.
 
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції пор захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
 
В судових рішень Європейського Суду з прав людини, які стосуються формулювання обвинувачення зазначено:
 
- В рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України": «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)»;
 
- В рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії": «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення»;
 
- В рішенні від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії": «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».
 
В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
 
Більш того, питання формулювання обвинувачення не є новелою в розумінні кримінального процесуального законодавства України, зазначене питання неодноразово підіймалося і за КПК 1960 року.
 
Так, колегіэю суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України своєю ухвалою від 06.07.2006 року касаційну скаргу захисника Н. в інтересах засудженого Ж. було задоволено частково, вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 р. щодо Ж., С., і С.О. скасовано, а справу направлено на нове розслідування у зв’язку з відсутністю конкретного формулювання обвинувачення.
 
З самої ухвали: «Згідно із ст. 275 КПК України суд розглядає справу в межах пред'явленого обвинувачення. Відповідно до змісту ст. 132, 223 КПК України документи органу досудового слідства, які містять формулювання обвинувачення, повинні відображати всі елементи складу злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.
 
Таке формулювання обвинувачення є неконкретним і не давало можливості суду для постановлення будь-якого вироку в справі,  тому мало бути підставою для її повернення на додаткове розслідування в порядку ст. 246 КПК у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке не дає можливості призначити справу до судового розгляду.
 
Суд, постановляючи вирок у межах такого неконкретного обвинувачення, повторив його недоліки і, таким чином ,постановив незаконне і необґрунтоване судове рішення. Залежно від з'ясування цих обставин, слід прийняти законне і обґрунтоване рішення щодо наявності чи відсутності в діях засуджених складу злочину, а в разі пред'явлення обвинувачення  - викласти його формулювання відповідно до вимог закону з відображенням усіх обов'язкових елементів складу злочину».
 
Повертаючись до аналізу положень норм діючого КПК України, необхідно вказати і на п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до якого, обвинувачення – твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
 
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
 
Разом з цим, ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
 
Таким чином, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатись незаконним, адже відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою або винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений - правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.
 
В більшості випадків, апеляційні суди скасовують вироки суду, у зв’язку з відсутністю в обвинувальному акті, а як наслідок і у відповідному вироку суду, формулювання обвинувачення і направляють справу на новий судовий розгляд та зазначають: «Викладене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення по суті обвинувачення, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 409,ч. 1 ст. 412 КПК України є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
 
Оскільки вказані порушення кримінального процесуального закону не можуть бути усунуті в судовому засіданні апеляційного суду, на підставі ч. 6 ст. 9 КПК України вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції».
 
Зазначене і дає можливість встановити, що є формулюванням обвинувачення і що саме в розумінні п.5 ч.2 ст. 291 КПК України повинен містити обвинувальний акт.
 
В назві статті 291 КПК України вказано: «Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування», у зв’язку з чим, і так склалася відповідна судова практика, в клопотанні про повернення обвинувального акту, я в тому числі, зазначаю і про недоліки, які є в реєстрі матеріалів досудового розслідування.
 
Згідно ст. 109 ч.2 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:
 
1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;
3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
 
Як правило, в порушення вимог п.1 ч.2 ст. 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування у розділі I «Проведенні під час досудового розслідування процесуальні дії», не містить відомості про час проведення процесуальних дій, а лише про їх дату.
 
Відповідно до ч.4 т. 278 КПК України, дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
 
Однак, як правило, в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні будь-які дані щодо внесення до ЄРДР відомостей про скоєння кримінального правопорушеня конкретною особою.
 
Не зустрічав жодного реєстру матеріалів кримінального провадження, який відповідав би ч.2 ст. 109 КПК України, а саме тому, щоб реєстр матеріалів досудового розслідування містив відомості про складення обвинувального акту, який згідно ст. 110 ч.4 КПК України також є процесуальним рішенням.
 
Досить часто, в порушення п.3 ч.2 ст. 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування у розділі III «Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані під час досудового розслідування», не містить строків видів заходів забезпечення кримінального провадження, а лише їх дату.
 
Всупереч п.2 ч.2 ст. 109 КПК України, в реєстрі матеріалів досудового розслідування у розділі II «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення», слідчі не зазначають відомостей, які зазначені у розділі III «Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані під час досудового розслідування», або зазначають не всі.
 
Разом з тим, питання повернення обвинувального акту визначенні і в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам статей 291, 292 КПК: зокрема, якщо ці документи містять положення, що суперечать одне одному; у документах наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; вони не підписані слідчим (крім випадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; до них не долучено передбачені законом додатки.
 
В більшості випадків, клопотання захисту, якщо воно є реально обґрунтованим, суди задовольнять і повертають обвинувальний акт прокурору.
 
Деякі судді вказують строк для усунення недоліків. Однак чи вірно це?
 
Відповідь на дане питання я пропоную дати після аналізу питання про процесуальні наслідки повернення обвинувального акту прокурору, а саме, на якій стадії буде знаходитись кримінальне провадження і яке значення це має?
 
Досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України).
 
Таким чином, вбачається, що поки обвинувальний акт, або інші процесуальні рішення передбачені п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України не будуть направлені до суду (це не стосується постанови про закриття кримінального провадження), досудове слідство триває.
 
Як зазначалося вище, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування ч. 4 ст. 110 КПК України.
 
У зв’язку з чим, приходимо до висновку, що у разі повернення обвинувального акту прокурору, досудове слідство продовжується.
 
Як правило, обвинувальний акт до суду, прокурор направляє за декілька днів до закінчення строків досудового розслідування, а іноді і в останній день закінчення досудового розслідування.
 
Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 КПК України процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки.
 
Строки досудового розслідування встановлені ст. 219 КПК України.
 
Таким чином, після повернення обвинувального акту прокурору, починають діяти строки передбачені ст. 219 КПК України.
 
Як правило, після повернення обвинувального акту і слідчий і прокурор забувають про строки досудового розслідування, вони (строки) закінчуються і обвинувальний акт складають і направляють до суду вже поза межами строків досудового розслідування, тобто не уповноваженою на те законом особою.
 
Більш того, це має ще одне практичне значення, яке я пропоную розглянути на прикладі однієї справи.
 
Справа слухалася дуже багато років і особа трималася під вартою більше шести років за обвинуваченням за ч. 1 ст. 152, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.
 
Тобто, вказана справа спочатку розглядалася за правилами КПК 1960 року.
 
Відповідною постановою справу було направлено на досудове розслідування.
 
Відомості були винесені до ЄРДР і справа почалася розслідуватись за КПК 2012 року.
 
Після, так званого «додаткового розслідування», слідчим був складений обвинувальний акт, який був затверджений прокурором та направлений до суду.
 
З міркувань, аналогічних, як зазначені в цій статті, за клопотанням захисника обвинувальний акт був повернутий прокурору для усунення відповідних недоліків.
 
Обвинувальний акт до суду направлявся за декілька днів до закінчення строку досудового розслідування.
 
Після повернення обвинувального акту прокурором не був продовжений строк досудового розслідування, однак, в цей час закінчувався строк тримання під вартою вказаною особи, у зв’язку з чим, прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тримання під вартою.
 
Не зважаючи на ґрунтовні заперечення адвоката про закінчення строків досудового розслідування, а як наслідок не можливість продовження строків тримання під вартою, слідчий суддя клопотання прокурора задовольнив та продовжив строк тримання вказаної особи під вартою.
 
В своїй ухвалі слідчий суддя зазначив, що він погоджується з доводами захисника, що прокурор не міг звертатись до слідчого судді з таким клопотанням, так як досудове розслідування по кримінальному провадженню вже закінчено. Також в своїй ухвалі слідчий суддя зазначив, що є неврегульованим нормами КПК питання, хто має продовжувати строк тримання під вартою в такому випадку, а тому, посилаючись на ч. 6 ст. 9 КПК України прийшов до висновку, що може задовольнити клопотання.
 
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, адвокатом була подана апеляційна скарга.
 
В своїй ухвалі колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області (ухвала від 24.02.2016 року) зазначила: «Вказані доводи слідчого судді є такими, що не відповідають чинному кримінальному процесуальному законодавству, порушують права підозрюваного, а тому потягли за собою ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
 
Відповідно до ст. 197 ч. 3 КПК України строк тримання під вартою може бути продовженим слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку передбаченим цим Кодексом.
 
Вказаною нормою чітко врегульовано питання про строки досудового розслідування, в рамках яких слідчий суддя може продовжувати строк тримання під вартою, а тому посилання слідчого судді на положення ст. 9 ч. 6 КПК України є недоречним».
 
Далі апеляційний суд в своїй ухвалі зазначає: «Після повторного надходження справи прокурору 03.06.2015 р. для проведення додаткового розслідування, його строк більше не продовжувався, про що свідчить зміст наявного в матеріалах судового провадження Реєстру матеріалів досудового розслідування, а також пояснення захисника і прокурора в судовому засіданні апеляційного суду.
 
Наслідки проведення розслідування за межами строку досудового розслідування встановлені КПК України та відомі органам обвинувачення, а тому вони приймають рішення про необхідність продовжити строк досудового розслідування, але при цьому мають знати, що ч. 3 ст. 197 КПК України не допускає можливості прийняття слідчим суддею рішення про продовження строку тримання під вартою особи за межами строку розслідування.
 
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР і закінчується направленням до суду обвинувального акту.
 
Також ч. 4 ст. 110 КПК України визначено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування».
 
Так, за результати апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції ухвалу слідчого судді скасував, а підозрюваного з-під варти в залі суду звільнив.
 
Щодо питання про встановлення строку усунення недоліків обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування.
 
Як ми проаналізували вище, наслідком повернення обвинувального акту є продовження досудового розслідування.
 
Стаття 294 КПК України встановлює загальні положення строку досудового розслідування, в тому числі і конкретних суб’єктів, які мають повноваження продовжувати строки досудового розслідування.
 
В переліку вказаних суб’єктів, слідчі судді та судді не зазначені, а відтак, ні слідчий суддя, ні суд не мають повноважень продовження досудового розслідування.
 
Встановлення строків до усунення недоліків обвинувального акту та реєстру не відповідає п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, адже, після повернення обвинувального акту, адвокат має право в порядку передбаченому ст. 220 КПК України звертатися до слідчого, прокурора з клопотанням про проведення тих або інших процесуальних дій і слідчий, прокурор, виходячи з положень ст. 220 КПК України, повинен ці клопотання задовольнити або винести вмотивовану постанову про відмову в задоволенні такого клопотання.
 
Разом з тим, в момент, коли обвинувальний акт повернутий прокурору, теоретично, прокурор може прийняти рішення і про закриття кримінального провадження, однак відповідно до ухвали суду, в якій встановлений строк, прокурор буде змушений направити обвинувальний акт до суду, що, на мій погляд, повністю суперечить вимогам КПК України.
 
Біль того, ст.ст. 314-317 КПК України не надають повноваженням суддям для встановлення будь-якого строку для виправлення недоліків в обвинувальному акті і реєстрі, а тим паче, направлення обвинувального акту до суду.
 
Питання про те, чи звертатися або не звертатися до суду з клопотанням про повернення обвинувального акту прокурору? – є питанням тактичного прийому та доцільності таких дій, в кожній конкретній справі
 
В одній зі справ, де я захищав клієнта за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, з тактичних міркувань (справа розглядалась з порушенням підсудності), я не заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, хоча, для того були всі підстави. Я виходив з того, що якщо виправдають – дуже добре, якщо ні -  буде однозначна підстава для скасування вироку. Так і сталося – обвинувальний вироку був скасований».