Головний зміст

 
10421562 785022741567826 4919704064560917369 n 1Своїм баченням з прес-службою Київського районного суду м. Одеси поділився адвокат, член Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області Денис Пономаренко.
 
 
 
 
 
 
 
 
«В одному із відео звернень адвокат Шалімов Л.О. запропонував стороні захисту при здійсненні дій передбачених ст. 290 КПК України заявляти клопотання в порядку п. 15 ч. 3 ст. 42 КПК України в якому запропонував просити слідчого, прокурора надавати копію всіх процесуальних документів у справі. 
Зазначена думка, на мій погляд, є доречною та вірною.
 
Однак, для початку, я пропоную розібратися в тому, що відповідно до КПК України є «процесуальним документом» та «копією», тобто, що  значать терміни, які містяться в п. 15 ч. 3 ст. 42 КПК України.
А потім, пропоную розглянути тактику дій, для реалізації права передбаченого на одержання копії процесуальних документів та письмових повідомлень.
 
   
  І так, що в КПК України 2012 року розуміється під поняттям «процесуальні документи»?
У зв’язку з відсутністю в КПК України прямого визначення поняття «процесуальні документи», на мій погляд є доцільним, зробити його визначення виходячи з загальних ознак, які містяться в діючому законодавстві України та положень самого КПК.
Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про: факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.
Документ (за П. Отле) — це будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі.
Документ (ділове укр. мовлення) — матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.
Документ -   матеріальний   носій,   що  містить  інформацію, 
основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та 
просторі (абц. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію»). 
Аналіз ст.ст. 103-106, ст.ст. 108-110 КПК України дає можливість зробити висновок, що процесуальний документам - це письмовий документ, складений на основі кримінально процесуального законодавства України, уповноваженою на те особою у зв'язку із здійсненням відповідних процесуальних дій або прийняттям рішень, в якому засобами письмової мови зафіксовано інформацію про хід та результати діяльності учасників кримінального процессу.
Таким чином, процесуальними документами є всі протоколи, журнали судового засідання та всі прийняті під час досудового слідства та судового розгляду рішення, відповідними уповноваженими особами. 
Говорячи про право на отримання копії процесуальних документів, виникає досить логічне питання, що в цьому разі необхідно розуміти під «копією» і чи зобов’язана особа, яка надає такі копії їх завіряти, наприклад, слідчий? 
Зазначена думка у мене виникла, у зв’язку з розумінням ВССУ та ВСУ під копією судового рішення, лише рішення, яке скріплене та завірене гербовою печаткою суду (п.23.7 в редакції Наказу ДСА № 100 від 26.09.2007р) та у зв’язку з тим, що про необхідність засвідчувати документи у своєму відео звернені говорив і адвокат Шалімов Л.О.
Цікавим з цього приводу є положення «Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених» Наказом Міністерством юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 (далі –Правила).
Відповідно до п. 1 розділу 1 глави І цих Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов’язковим для виконання всіма установами.
В п. 2  розділу 1 глави І Правил зазначено, що копія документа - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.
Пунктом 8 розділом 10 глави ІІ Правил встановлено, що копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.
Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.
Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій».
У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи.
На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія».
Таким чином, на мій погляд, можна наполягати на отримання від слідчого лише завірених копій процесуальних документів, так як в іншому випадку такі процесуальні документи не будуть мати жодної юридичної сили, а відтак, сторона захисту не зможе використати його в суді, що в свою чергу буде порушувати право захист (ст. 20 КПК України) та принцип змагальності сторін (ст. 22 КПК України), так як буде ставити сторін кримінального провадження в нерівні умови. 
Тепер, пропоную розглянути тактику дій, для реалізації права передбаченого п. 15 ч. 3 ст. 42 КПК України, тобто права на одержання копії процесуальних документів та письмових повідомлень.
Як змусити прокурора, або слідчого зробити за їх рахунок копії процесуальних документів та письмових повідомлень?
В силу вимог ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням, вже не можуть «скривати» матеріали кримінального провадження і зобов’язанні їх відкриті стороні захисту. 
Досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України). 
Таким чином, вбачається, що поки обвинувальний акт, або інші процесуальні рішення передбачені п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України не будуть направлені до суду (це не стосується постанови про закриття кримінального провадження), слідство триває, а як наслідок слідчий зобов’язаний здійснювати всі процесуальні дії передбачені КПК України, як на досудовому слідстві. 
Відтак, при повідомленні про закінчення досудового слідства та відкриття матеріалів кримінального провадження, можна відразу подати слідчому або прокурору клопотання в порядку п. 13 ч. 3 ст. 42 та ст. 220 КПК України про надання всіх засвідчених копій процесуальних документів та письмових повідомлень.
  У разі його не розгляду (бездіяльності), в строк передбачений ч. 2 ст. 220 КПК України, звертатися з відповідною скаргою на бездіяльність слідчого або прокурора до слідчого судді (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України).
Однак, слідчий суддя, в цьому випадку, може лише зобов’язати слідчого, або прокурора розглянути клопотання, а не вказати на результат прийнятого рішення.
Розглянемо ж приклад, коли слідчий або прокурор, розглянув таке клопотання та відмовив в його задоволенні.
 В такому випадку, скоріш за все, слідчий або прокурор звернеться, в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, до слідчого судді з клопотанням про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
В такому разі, вже при розгляді вказаного клопотання, на мій погляд, доцільним є заперечувати на клопотання слідчого або прокурора, вказуючи на порушення принципу змагальності та права на захист, а разом з тим прямі вимоги  п. 13 ч. 3 ст. 42 КПК України, а відтак, необхідно вказувати відсутність зволікання при ознайомленні з матеріалами, адже саме сторона обвинувачення порушує вимоги КПК. 
Разом з тим, в будь-якому випадку, зазначену постанову про відмову в задоволенні вказаного клопотання необхідно оскаржувати в підготовчому судовому засіданні (ч. 2 ст. 303 КПК України) за правилами статей 314-316 КПК України, з мотивів наведених вище.
Адже не виконання вимог п. 13 ч. 3 ст. 42 КПК України є грубим порушенням права на захист (ст. 20 КПК).
   
Окрім цього, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України, з вказаних підстав слідчому та/або прокурору можливо заявити відвід.