Верховний Суд України в постанові від 15 листопада 2017 року по справі №6-2304цс16 висловив свою правову позицію щодо закінчення строків позовної давності.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями статті 268 ЦК України передбачено виключення із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Зокрема, в пункті 4 частини першої цієї статті в редакції, що діяла до 15 січня 2012 року, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше право, позовна давність не поширюється.
Відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше право.
Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю спрямована на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів про порушення права власності або інших прав громадян з її боку.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повиннj ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність.
Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик закінчення терміну позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності або інше право.
Таким чином, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, що пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.