Вироком суду, який було залишено без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України (КК) до 120 годин громадських робіт за те, що він умисно не здійснював виплату аліментів та участі у вихованні доньки не приймав, матеріальну чи будь-яку іншу допомогу не надавав.

У касаційній скарзі захисник покликався на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) не задовольнив клопотання сторони захисту про звільнення особи від кримінальної відповідальності та не застосував положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Натомість, суд безпідставно застосував положення ч. 2 ст. 49 КК України, оскільки з матеріалів справи не вбачається ухилення особи від слідства.

Також захисник вказував на помилковість неприйняття доводів сторони захисту про незаконність постанови про оголошення особи у розшук та про зупинення досудового розслідування, оскільки останній набув статус підозрюваного після пред`явлення йому підозри та на час розгляду справи апеляційним судом сплинули строки притягнення до відповідальності.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що системний аналіз чинного законодавства та вимоги п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України свідчать про те, що за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

ВС зауважив, що закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Касаційний кримінальний суд нагадав, що згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). 

Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. 

Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що при з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Суд зазначив, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин коли не встановлено його місцезнаходження.

Та саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства (постанова від 30.05.2019 у справі № 639/793/17).

Джерело: Українське право