Верховний Суд України висловив свою правову позицію у справі № 6- 1905цс16 стосовно порядку оплати грошових зобов’язань.

Відповідно до статі 169 ЦК УРСР, чинної на час укладення сторонами спірних договорів, грошові зобов’язання повинні бути виражені й підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території держави, якщо інше не передбачено декретом або іншими актами.

Закон передбачає обов’язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Положення Цивільного кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Взагалі, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Так, згідно з частинами 1 і 2 статті 533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором, законом або іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого визначення.