Верховний Суд України висловив свою правову позицію у справі № 6-1996цс16 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із     частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник узяв на себе зобов'язання повернути суму кредитів з відповідними процентами, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами). 

Таким чином, умовами кредитних договорів установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами. Отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається  з моменту порушення строку його погашення.

Суди також установили, що боржник припинив оплату чергових платежів з 12 серпня 2009 року, а позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитними договорами 20 листопада 2014 року.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитними договорами, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За положеннями статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовна давність до пред’явлених вимог перервалась у зв’язку з направленням боржником 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року до позивача заяв про надання дозволу на продаж заставного майна для погашення кредиту.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, проте з указаними заявами боржник звернувся 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року, тобто після спливу позовної давності до пред’явлених позивачем вимог.