Так, згідно рішенню суду, у 2002 році заявника було засуджено та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років. Під час відбування ним покарання, його дружина подала на розлучення, а в лютому 2005 року їхній шлюб було розірвано.

Чоловік отримав повідомлення про розірвання шлюбу, проте не мав можливості отримати свідоцтво про розірвання шлюбу, оскільки згідно положень національного законодавства він мав отримати його особисто, але, у той же час, національним законодавством не передбачалось конвоювання засуджених на таких підставах.

У зв’язку з цим заявник не мав можливості укласти шлюб з іншою особою.

Проте, зміни до національного законодавства, які затверджували порядок державної реєстрації розірвання шлюбу осіб, засуджених до позбавлення волі, прийняли лише у 2008 році.

До ЄСПЛ заявник скаржився за ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на відмову органів влади зареєструвати новий шлюб та створення сім’ї та за ст. 14, на дискримінаційне поводження щодо здійснення його права, передбаченого ст. 12 вказаної конвенції.

ЄСПЛ, розглянувши скаргу, визнав порушення Україною ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та постановив, що держава повинна сплатити заявнику 3000 євро моральної компенсації.