Під час VII Міжнародного цивілістичного форуму  «Принципи і тенденції застосування приватного права ЄС і пострадянських країн» Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк виступив з доповіддю на тему «Аргументування як ключовий критерій якості судового рішення».

Аргументація судового рішення – складний і багатогранний процес, який не має однозначних правил, не містить виключних алгоритмів і жорстких вимог, тому залежить переважно від професійного рівня того судді, який ухвалив відповідне рішення та викладає свої висновки на папері.

З одного боку, це великий «плюс» для судді, адже свобода аргументації дає змогу повною мірою розкрити власне бачення правового конфлікту та вмотивувати свій правозастосовний висновок у такий спосіб, який суддя вважає правильним.

Жоден суд не може застосувати правову норму, не витлумачивши її, а тлумачення нормативно-правого акта в конкретній справі не може бути відірване від її фактичних обставин. Отже, так чи інакше, але результат тлумачення судом правової норми завжди виражається в аргументації судового рішення, у тому, як саме суддя, який діє від імені суду, оцінив правовідносини, що випливають із конкретних обставин, яку він обрав правову норму для вирішення окремого спору та як саме він, цей суддя, вважає правильним застосувати певну норму. Відповідно і зміст судового рішення, і стиль його написання та вживані в рішенні граматичні конструкції переважно матимуть певні «індивідуальні», якщо можна так висловитися, риси та ознаки, характерні для окремого судді.

Свобода аргументації та наявність індивідуальних ознак у судовому рішенні не загрожує справедливості судочинства. Навпаки, це можна вважати виразником закладених у процесуальному законі засад безпосередності судового розгляду та оцінки судом доказів за внутрішнім переконанням із наведенням відповідних результатів у рішенні.

Але свобода аргументації судового рішення не лише дає змогу судді вільно викладати власні міркування з приводу вирішення правового конфлікту. Ця свобода одночасно покладає на суддю відповідальність за якість і чіткість викладення в рішенні мотивів і висновків, особливо що стосується доводів тієї сторони конфлікту, яка в результаті ухвалення судом рішення залишається в програші.

Звісно, судове рішення – це процесуальний документ, який завершує розгляд справи судом. Воно має відповідати формальним вимогам, викладеним у процесуальному законі, містити певні правові висновки. Та й без спеціальної юридичної термінології в рішенні обійтися не можливо.

Проте не слід забувати, що судове рішення – це ще й певний інформаційний місток між правосуддям і суспільством. Між судом і стороною правового конфлікту. Між суддею та людиною, яка звернулася в суд для вирішення серйозної проблеми.

Тому дуже важливо, щоб якість судових рішень відповідала високим вимогам, які суспільство ставить до судів. Поряд із юридичною грамотністю, треба прагнути до того, щоб аргументація будь-якого рішення була логічною і зрозумілою широкому колу осіб, попри наявність спеціальних термінів. Суд зобов’язаний знайти й зазначити в рішенні такі аргументи, які переконали б не лише сторони в конкретній справі, а й суспільство загалом у тому, що правосуддя дійсно відбулося.

Переконати пересíчного громадянина, який до того ж не є юристом, у законності та справедливості судового рішення – завдання, м’яко кажучи, дуже складне. Втім в українських реаліях увагу до аргументації судових рішень має бути максимально посилено, адже цей компонент діяльності судової влади тривалий час перебуває під пильною увагою суспільства, а судді зазнають критики не тільки за результати вирішення тієї чи іншої справи, але й за недоліки мотивування відповідних рішень.

Треба визнати, що такі недоліки справді мають місце. Причин цьому багато, і значна їх частина не залежить від волі суддів – ідеться і про недосконалість, суперечливість та часту зміну законодавства, і про недостатність адекватних людських та матеріальних ресурсів у судовій системі, і про систематичне надмірне робоче суддівське навантаження, що, безумовно, впливає на якість написання судових рішень.

Однак недоліки мотивування судового рішення – це також проблема, причиною якої часто буває формалізм суду. Така причина лежить у сфері відповідальності суддів, а тому цей недолік може й повинен бути викоренений у судовій практиці силами судової системи.

Під час розгляду судом правового конфлікту верховенство права досягається в тому разі, якщо суд ухвалив справедливе по суті рішення, яке ґрунтується на законі, а в обґрунтуванні порівняв аргументи «за» і «проти», наведені сторонами конфлікту, перевірив їх фактичними даними та обов’язково навів відповідну оцінку для мотивування судового рішення.

Зрештою для того, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.