Верховний Суд України в постанові від 16 серпня 2017 року по справі №6-54цс17 висловив свою правову позицію щодо порядку укладання угоди про розпорядження спільним майном одним з подружжя.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, яке підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена ​​письмово і нотаріально посвідчена.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до основ цивільного законодавства віднесені, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України в разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла до висновку, що укладання одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, ​​зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди другого з подружжя.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, яким чином майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.