ГО «Асоціація слідчих суддів України» здійснено ретельне вивчення та аналіз положень опублікованої у ЗМІ Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки, за наслідками якого пропонуємо наступні висновки та пропозиції.

 

 

Беззаперечним є твердження, що незалежне та неупереджене правосуддя є запорукою сталого розвитку суспільства і держави, зростання добробуту та якості життя, гарантією додержання прав і свобод людини та громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави, своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права.

Судова реформа в Україні перманентно відбувається з 1992 року, адже коли в країні змінюється політична влада, з приходом нової влади судова реформа розпочинається знову.

У 2014 – 2016 роках було майже повністю оновлено законодавчу базу щодо судоустрою, зокрема, внесено зміни до Конституції України, прийняті абсолютно нові процесуальні кодекси, новий закон «Про судоустрій і статус суддів» тощо. Запроваджені відповідною реформою механізми не встигають повноцінно запрацювати на практиці, як через декілька років їх знов змінюють. Сподіваємось, що судова реформа буде продовжуватися не революційним шляхом, а буде відбуватися максимально виважено на підставі глибокого аналізу наслідків тих змін, що мають бути запроваджені.

Тривалий час судова влада вимушена функціонувати в умовах системної кризи. Найбільш важкими проблемами судової влади є наступні:

тривале зупинення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та неможливість поновлення її діяльності в існуючому на цей час правовому полі;

загрози незалежності суддів, органів та працівників судової влади;

відсутність належного фінансового, матеріально-технічного та соціального забезпечення судової влади і законодавчих гарантій від непередбачуваного свавільного втручання інших гілок влади у ці складові діяльності судової влади;

недосконалість організації та діяльності органів Державної судової адміністрації щодо організації економічного, фінансового та господарського забезпечення функціонування судів;

неефективність процесуальних механізмів касаційного оскарження та формування єдиної судової практики в застосуванні закону національними судами;

надмірно складні процедури заміщення вакантних посад у судах, а також порядок і методологія оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді;

неефективність механізмів судового контролю за виконанням рішень судів;

надмірна урегульованість та формалізм судового процесу, невиправдано широке застосування колегіальності в судах першої та апеляційної інстанцій.

Серед запропонованих у Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки заходів, спрямованих на покращення доступу до правосуддя, в цілому слід погодитися із наступними:

необхідністю перегляду мережі місцевих судів з урахуванням адміністративно-територіальної реформи, економічної обґрунтованості із збереженням на першому етапі об’єднання місцевих судів можливості здійснення ними правосуддя за місцями знаходження існуючих місцевих судів та забезпеченням в подальшому оптимальних умов доступу до правосуддя для членів відповідних територіальних громад;

проведення всебічного аудиту системи місцевих судів з метою визначення проблем та недоліків її функціонування, а також розробки на підставі висновків аудиту плану перегляду мережі місцевих судів із врахуванням основних критеріїв;

запровадження методики визначення кількості суддів у судах та типових стандартів щодо навантаження працівників суддів з урахуванням вимог процесуального законодавства та інших об'єктивних факторів;

запровадження можливості подальшого поступового переходу (після вирішення проблем комплектування та мережі апеляційних судів) до моделі - одна область (відповідна сучасній області адміністративно-територіальна одиниця) – один апеляційний суд, який буде діяти у складі палат із розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справ.

Разом із тим, на наш погляд, підлягає додатковому ретельному вивченню питання доцільності подальшого розподілу місцевих судів на суди цивільної та суди кримінальної спеціалізації шляхом створення окружних кримінальних судів для розгляду справ, які потребують колегіального розгляду та регіональних кримінальних судів (структурних підрозділів окружних судів у регіонах), або відповідних кримінальних палат у місцевих судах для розгляду всіх інших справ одноособовим складом суду, а також створення інституту мирового судді та суду присяжних.

Дана пропозиція є спірною як з наукової так і з практичної точок зору, вимагає широкого обговорення та додаткової аргументації.

Схвально оцінюємо запропоновані у Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки заходи, спрямовані на покращення функціонування Верховного суду в тому числі з метою забезпечення єдності застосування норм матеріального та процесуального права судами різних юрисдикцій та розгляду міжюрисдикційних спорів, при цьому важко погодитись із необхідністю існування та подальшого створення нових Вищих спеціалізованих судів, зокрема Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Судова реформа, що розпочалась у 2016 році, мала наслідком ліквідацію трьох вищих спеціалізованих судів із одночасним створенням трьох касаційних судів у складі Верховного суду. Ми впевнені, що існуюча штатна чисельність суддів нового Верховного суду та відповідні касаційні фільтри, здатні забезпечити своєчасний та якісний розгляд усіх категорій справ без створення нових Вищих спеціалізованих судів більш вузької спеціалізації, тим більше, що створення кожного нового Вищого спеціалізованого суду призведе до істотного витрачання бюджетних коштів.

На прикладі можливого створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності можна наочно продемонструвати, що дані спори (яких дуже небагато у кількісному вираженні) успішно розглядаються в межах цивільної та господарської юрисдикцій, та не менш ефективно та якісно переглядаються у касаційному порядку Касаційним цивільним та Касаційним господарським судами у складі Верховного суду відповідно, а тому абсолютно зайвим та невиправданим з економічної та правової точок зору є створення спеціального суду касаційної інстанції для розгляду даної вузькоспеціалізованої категорії спорів, оскільки це не призведе до їх більш якісного та швидкого розгляду, а коефіцієнт корисної дії від діяльності такого суду з огляду на бюджетну вартість його існування буде вкрай низьким.

Слід частково підтримати заходи, спрямовані на подолання загальних проблем у судочинстві, а саме:

удосконалення методики визначення ставок судового збору для окремих категорій справ з метою усунення необґрунтованих перешкод для доступу до суду;

запровадження механізму перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного чи іншого тривалого позбавлення волі, з визначенням законодавчих критеріїв для такого перегляду, зокрема в порядку реалізації заходів загального характеру на виконання рішень ЄСПЛ;

запровадження інституту тимчасового відкликання суддів з відставки (за їх згодою) за рішенням Вищої ради правосуддя стосовно суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання;

наділення суду правом - у випадках виготовлення повного тексту судового рішення – оголосити в судовому засіданні його вступну і резолютивну частини та навести основні мотиви цього рішення;

розширення інституту письмового провадження в касаційному судочинстві;

наділення судді правом безпосереднього доступу до державних реєстрів, баз даних, що зумовлено потребами розгляду справи;

перехід на одноособовий розгляд справ у судах першої інстанції (крім окремих категорій справ, які розглядаються вищими спеціалізованими судами як судами першої інстанції);

передбачити можливість визначити у процесуальних кодексах: категорії справ, які переглядаються апеляційними судами одноособово; категорії судових рішень (якими не завершується розгляд справи), що ухвалюються судом касаційної інстанції одноособово;

перегляд у процесуальних кодексах категорії справ, які розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції, з метою передачі цих справ у суди першої інстанції;

запровадження додаткових механізмів запобігання та протидії зловживанню учасниками процесу своїми процесуальними правами;

дотримання прав жестомовних осіб у судочинстві та послуги перекладу;

розвиток електронного судочинства правосуддя для усього ланцюга відправлення правосуддя з урахуванням глобальних стандартів у сфері інформаційних технологій, шляхом: запровадження можливості розгляду онлайн певних категорій справ незалежно від місцезнаходження сторін і суду та інших сервісів електронного судочинства; впровадження сучасного електронного діловодства в суді, електронних комунікацій із судом, кабінету судді та кабінету учасника процесу; вдосконалення та розвиток судового порталу для отримання інформації про суди і справи (провадження) з безперервним оновленням даних судової статистики;

удосконалення законодавчого врегулювання статусу та повноважень помічника судді;

При цьому, вимагає доопрацювання питання та економічних розрахунків вартості розширення участі присяжних у судочинстві, а також запровадження інституту суду присяжних, який вирішує питання винуватості (вини) особи за злочини, за які законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, розповсюдження в подальшому на злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років; встановити процесуальні запобіжники безсторонності присяжних та перехідний період для впровадження цього інституту безпосередньої участі громадян у здійсненні правосуддя;

Питання запропонованого запровадження інституту скарги на недотримання розумних строків розгляду справ у судах та у подальшому – інституту виплат компенсацій учасникам судового процесу за порушення розумних строків розгляду справ за рахунок бюджетних коштів необхідно розглядати лише після реалізації плану перегляду мережі місцевих та апеляційних судів, після запровадження методики визначення кількості суддів у судах та типових стандартів щодо навантаження працівників суддів з урахуванням вимог процесуального законодавства та інших об'єктивних факторів та лише після повної комплектації нових судів суддівськими кадрами. У протилежному випадку запровадження такого інституту призведе до великої кількості скарг на недотримання розумних строків розгляду справ у судах та виплат компенсацій учасникам судового процесу за порушення цих строків за рахунок бюджетних коштів.

Заходи щодо розвитку альтернативного вирішення спорів, запропоновані заходи щодо органів суддівського врядування та самоврядування, щодо організаційного забезпечення судів, а також щодо взаємодії із суспільством підтримуються без зауважень. Виникають лише питання щодо доцільності запровадження порядку призначення голів судів на рівні Вищої ради правосуддя або Ради суддів України із кола осіб рекомендованих зборами суддів відповідного суду. Такі повноваження свого часу вже були і у Вищою ради юстиції, і у Ради суддів України, однак в подальшому вони були їх позбавлені. Існуючий сьогодні порядок обрання голів судів та їх заступників зборами суддів відповідає принципу незалежності судової влади та є чи найголовнішим досягненням становлення суддівського самоврядування. На наш погляд виправданою є лише можливість наділення Вищої ради правосуддя повноваженнями із призначення керівництва суду у випадку тривалого необрання голови суду або його заступника при чіткому визначенні терміну такої «тривалості».

Частково погоджуючись із закріпленими у Стратегії заходами з удосконалення інститутів Суддівська кар’єра та відповідальність суддів, необхідно зауважити, що нескінченне реформування судової влади під гаслами утвердження верховенства права та підвищення довіри суспільства до суду, як і досі не завершене кваліфікаційне оцінювання суддів, паралізувало роботу багатьох судів України, але не принесло жодних позитивних результатів. Судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, не стали краще працювати, не стали більше, швидше і якісніше розглядати справи, ніж до оцінювання, або у порівнянні з тими суддями, які такого оцінювання ще не пройшли.

Переконані в тому, що найоб’єктивнішим оцінюванням роботи суду та конкретного судді є виключно показники виконаної ним роботи: кількість розглянутих справ, залишок нерозглянутих справ, кількість скасованих та змінених рішень, дотримання встановлених процесуальним законом строків розгляду справ (з урахуванням навантаження суду), наявність або відсутність обґрунтованих скарг на роботу судді, дисциплінарних стягнень. Це конкретні статистичні цифри та лише вони, а не висловлювання політиків, не засоби масової інформації, не думка громадських діячів, активістів чи міжнародних експертів, можуть свідчити про якість роботи судді, його фаховий рівень, здатність бути носієм судової влади.

Таким чином, кваліфікаційне оцінювання варто проводити лише для осіб, які тільки мають намір стати суддями, або для суддів, які мають негативні показники роботи – велику кількість скасованих та змінених рішень, не дотримуються встановлених процесуальним законом строків розгляду справ (з урахуванням навантаження суду), за умови наявності обґрунтованих скарг на роботу судді та дисциплінарних стягнень.

Запропоновані заходи щодо відповідальності суддів в цілому схвально сприймаються за єдиним виключенням щодо наміру запровадження інституту кримінальної відповідальності суддів за свавільне зловживання своїми повноваженнями під час здійснення правосуддя.

Виключення із Кримінального кодексу України статті 375  (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) нарешті надало змогу привести функціональний імунітет судді у відповідність до міжнародних стандартів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 у грудні 2020 року втратила чинність визнана неконституційною стаття 375  Кримінального кодексу України.

Ми послідовно виступали за декриміналізацію статті 375 КК України. Внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення суддями злочину, передбаченого статтею 375 КК України майже завжди використовувалось як засіб тиску та неправомірного впливу на суддів із боку правоохоронних органів та сторін спору і було реальною загрозою незалежності судді.

В законодавстві не було встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є неправосудними. Також не було роз’яснено значення словосполучення «завідомо неправосудний», що призводило до неоднозначного розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою.

Європейська Комісія «За демократію через право» у Доповіді стосовно незалежності судової влади, схваленій на 82-му пленарному засіданні, яке відбулось 12–13 березня 2010 року, встановлюючи межі функціонального імунітету судді, визначила його як імунітет від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання функціональних обов’язків судді, за винятком умисних злочинів, зокрема отримання неправомірної вигоди тощо. «Група держав проти корупції Ради Європи у пункті 114 Звіту 2017 року також звертає увагу на стандарти Ради Європи, які чітко визначають, що «тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру».

Стаття 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить широкий перелік підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Крім того, у Кримінальному кодексі України є статті, на підставі яких суддю, як і будь-яку іншу посадову особу, можливо притягнути до кримінальної відповідальності в разі порушення закону.

Виключення статті 375 із КК України надало можливість забезпечити суддям повний імунітет від санкцій за дії, вчинені під час виконання ними функціональних обов’язків; притягувати суддю до кримінальної відповідальності на загальних підставах за злочини, які за будь-яких обставин кваліфікуються як кримінальне правопорушення; унеможливить перегляд судових рішень поза межами апеляційних процедур; дасть змогу чітко розмежувати підстави кримінальної та дисциплінарної відповідальності суддів.

Враховуючи викладене, ми категорично заперечуємо проти закріплення у Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки наміру запровадження інституту кримінальної відповідальності суддів за свавільне зловживання своїми повноваженнями під час здійснення правосуддя, адже цей інститут за своєю суттю буде відновленням ганебної практики застосування статті 375 Кримінального кодексу України, яка використовувалась виключно в якості тиску на суддів з боку прокурорів, слідчих шляхом ініціювання кримінального переслідування судді.