Самовільна забудова прибережних захисних смуг із обмеженням населенню доступу до водних об’єктів порушує правовий принцип, за яким земля виступає спільною власністю народу України. Користування землею повинно здійснюватись на основі однакового застосування правових норм до всіх суб’єктів правовідносин.
Оскільки такі порушення набувають масового характеру, це призводить, до обмеження доступу населення до водних об’єктів, а також і до інших негативних наслідків, таких як порушення природного циклу флори і фауни водних об’єктів, порушення господарського використання водних об’єктів, коли берегова лінія стає недоступною для її облаштування необхідними гідротехнічними спорудами, передбаченими чинним законодавством, а також соціальними і господарськими потребами.
Саме тому у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №5721 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення правового режиму використання прибережних захисних смуг», в якому зазначається необхідність посилення юридичної відповідальності за порушення правового режиму використання прибережних захисних смуг.
Ініціатори законопроекту зазначають, що згідно з частиною 1 статті 60 Земельного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Ширина таких захисних смуг встановлюється частиною 2 зазначеної статті:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари – 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів, а при крутизні схилів більше трьох градусів, визначається даною нормою подвоєння мінімальної ширини прибережної захисної смуги.
У той же час, норми Земельного кодексу України пунктом г) частини 2 статті 61 та норми статті 88 Водного кодексу України встановлюють заборону на будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних). Таким чином, зазначені норми забороняють будівництво будь яких об’єктів, окрім зазначених, у прибережних захисних смугах, таких як приватні житлові будинки, дачі, бази відпочинку тощо.
З метою легалізації масових порушень у цій сфері правовідносин використовують положення статті 88 Водного кодексу України, де встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. На підставі цього положення органи місцевого самоврядування та органи державної виконавчої влади здійснюють землевідведення для землекористування земельними ділянками у межах прибережних захисних смуг.
Варто звернути увагу на те, що положення статті 88 Водного кодексу України говорить про те, що такі смуги у проектах землеустрою визначаються за критеріями віддалення від води, встановленими частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України та тією ж статтею 88 Водного кодексу України. Проте, органи місцевого самоврядування і органи державної виконавчої влади у землевпорядну документацію вносять земельні ділянки, котрі прилягають до води всупереч встановлених зазначеними нормами вимог, про що свідчать чисельні судові позови на предмет обмеження власниками таких земельних ділянок вільного доступу до встановленої законодавством пляжної зони та прибережних захисних смуг.
Тому Законопроектом пропонується доповнити Кримінальний кодекс статтею 2421 такого змісту:
«Винесення завідомо неправомірних рішень представниками органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади щодо внесення в землевпорядну документацію земельних ділянок в межах прибережних захисних смуг у разі доведення умислу у таких діях суб'єктів щодо подальшого надання права власності та оренди на такі ділянки фізичним та юридичним особам в цілях їх неправомірного використання, передбаченого обмеженнями, встановленими частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України –
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на той самий строк».