Голова Верховного суду України Ярослав Романюк розповів тижневику «Фокус», чому вимагає скасувати ліквідацію його відомства, що поганого у створенні Антикорупційного суду і яке незадеклароване майно у нього виявили.

 

 

 

 

 

 

1 жовтня 2016 року в Україні стартувала масштабна судова реформа, головна мета якої — мінімізувати політичний вплив на судову владу. Серед іншого в країні ліквідують нинішній Верховний суд та вищі спеціалізовані суди. Замість них створять новий Верховний суд, стати суддею якого можна буде тільки пройшовши відкритий конкурс. Нинішні судді ВСУ, які хочуть працювати в новій вищої судової інстанції, категорично не згодні з тим, що йти на конкурс мають і вони. Аргументують тим, що суддями їх обрали безстроково, так що змагатися з новими кандидатами вони не повинні. І хоча голова ВСУ Ярослав Романюк запевняє, що і він, і його колеги підтримують судову реформу, ВСУ оскаржив свою ліквідацію. Крапку в цій справі має поставити Конституційний суд.

Перед стартом судової реформи у відставку подали майже 3 тисячі суддів. Як це вплинуло на судову систему і зайняті тепер вакансії суддів?

— Сьогодні 8 судів в Україні взагалі паралізовані — там немає жодного судді. У більш ніж 70 судах працює тільки 1 суддя, у 120 — менше 40% штату, приблизно в 300 судах — менше половини суддів. В цілому більш ніж по 40% судових посад правосуддя не здійснюється. Частина з них вакантні, тому що служителі Феміди звільнилися. Ще майже тисяча суддів формально числяться в штаті, але не мають повноважень розглядати справи. Вони були призначені на посаду на п'ятирічний термін, але по закінченні терміну Верховна Рада нічого не робила, щоб вирішити питання про їх безстрокове призначення. Хоча до внесення змін до Конституції це була саме функція парламенту. Після конституційних змін кар'єрою цих суддів повинен зайнятися Вища рада правосуддя. Сподіваюся, це питання вирішиться швидко.

Вакансії суддів є, а кандидатів на них немає?

— Поки конкурсу на посади суддів в місцевих судах немає. Державі не до цього: почали реформу з вищої інстанції. Спочатку сформують Верховний суд, а потім будуть оголошувати конкурсний відбір у нижчі судові інстанції. Але потрібно розуміти, що це питання не одного дня. Якщо у нас є, наприклад, 800 вакантних посад, то, як показує досвід, зайняти їх захочуть приблизно 3-3,5 тисячі бажаючих. З них, як правило, на першому етапі перевірки рівня теоретичних знань відбирають 1-1,5 тисячі кандидатів. Після цього повинна пройти спеціальна підготовка протягом 12 місяців, але поки не можна спрогнозувати, скільки людей Національна школа суддів зможе підготувати одночасно. Якщо ґрунтуватися на минулому досвіді очної форми навчання — близько 200. По закінченні підготовки кандидати здають кваліфікаційний іспит. І тільки після цього оголошують конкурс в різних судах на заміщення вакантних посад. За конкурсом, припустимо, пройде тільки 150 чоловік. Але у нас вакансій набагато більше. Отже, вирішення цієї проблеми затягнеться не на один рік.

Чому стільки суддів звільнилося?

— У більшості звільнилися ті, хто мав право на відставку, а це не менше 20 років стажу суддівської роботи. Причини звільнень, звичайно, різні. Але їх об'єднує загальна ситуація. Ці судді перебували біля витоків становлення судової системи, пережили процеси формування законодавчої бази держави і не один етап реформування судової системи. Більшість мають бездоганну репутацію. Але за останні роки в країні склалася ситуація, коли у всіх бідах політики звинувачують суди. У суспільстві сформувалася атмосфера недовіри до суддів, звинувачень і прискіпливого ставлення до їх роботи. Тому багато суддів втомилися працювати в подібній атмосфері, вони переживають за своє здоров'я, їм легше піти з роботи.

Як ви оцінюєте результати судової реформи через чотири місяці після її старту?

— Двояко. З одного боку, судова реформа — крок вперед. Ми — члени Ради Європи і хочемо стати повноправними членами ЄС. Для цього потрібно розуміти правила гри в Європі, визнавати їх і самим слідувати цим напрацьованим європейцями стандартами незалежного правосуддя. Зараз Україна вже прийняла те, що нам протягом багатьох років рекомендували в Європі: скасувала п'ятирічний термін призначення суддів, відсторонила парламент як політичний орган від участі у формуванні кадрового ресурсу судового корпусу, створила спеціальний держорган, який займається призначенням, переказом і звільненням суддів, Вища рада правосуддя.

У нас є фундамент — це Конституція. Але певні політичні сили при підготовці змін в Основний Закон наполягали на звільненні всіх суддів та обрання нових на відкритому конкурсі. Ця популістська ідея не була прийнята ні Венеціанською комісії, ні Конституційною комісією, ні главою держави. Тоді запропонували і взяли в процесі конституційних змін більш зважену альтернативу — весь судовий корпус повинен пройти кваліфікаційне оцінювання, щоб за його результатами звільнити тих, хто не відповідає кваліфікаційним вимогам, заплямував себе і поставив під удар репутацію всієї судової системи... Але політики раптом вирішили не звертати уваги на Конституцію, простим законом ліквідувавши Верховний суд України та вищі спеціалізовані суди та створивши замість них абсолютно новий Верховний суд. Ми вважаємо, що це завуальована форма втілення в життя призову "звільнити всіх": юридично звільнити всіх не вийшло, вирішили звільнити всіх фактично, під прикриттям ліквідації судів.

Чому ви вважаєте, що це звільнення всіх, а не оновлення судового корпусу, як передбачено конституційними змінами?

— Судді, обрані безстроково, можуть працювати на своїй посаді до 65 років, а звільняються при наявності конкретних підстав, індивідуальних для кожного. А що зараз пропонується? Без індивідуальних розглядів, під формальним приводом створення "нових" судів і ліквідації "старих" діючі судді повинні проходити конкурс, щоб залишитися на своїй посаді. Наприклад, я — суддя Верховного суду, якого обрали безстроково. Але зараз мені потрібно йти на конкурс. Якщо я не пройду, то суддею більше не буду.

Не заслужили довіри

На вашу думку, недовіра до суддів у суспільства безпідставна?

— Високий градус недовіри суспільства до судів сформований штучно. Політики повторювали це людям кілька років, і люди, звичайно, повірили. Зараз немає сенсу розбиратися в причинах, а треба вирішувати цю проблему. Але визнаю, що часто судді самі винні в тому, що в суспільстві про них сформувалася така думка. Деякі надають такий негативний матеріал, що шукати не потрібно. А засоби масової інформації саме ці негативні приклади з задоволенням поширюють. Останнім часом особливо актуальні сюжети про майно чиновників, їх героями стали і деякі судді, які володіють дорогим майном. Але ж таких зовсім небагато. В більшості своїй судді не багаті. Згадайте, коли у 2012 році в Харкові середньовічним методом вирізали сім'ю судді Трофимова... до Речі, цей жорстокий злочин досі не розкрито. Тоді в ЗМІ з'явилися фотографії квартири судді та було зрозуміло, що його рівень життя нічим не відрізнявся від звичайного життя далеко не заможного українця. І таких суддів в Україні багато. Але ЗМІ не цікаві прості судді, яких більшість. Вся увага приділяється суддям, яких легко виставити в негативному світлі.

Говорячи про судову несумлінність, що ви скажете про останні корупційні скандали навколо суддів Верховного суду України Тетяни Жайворонок та Ігоря Самсіна? Журналісти з'ясували, що в своїх електронних деклараціях ці судді вказали далеко не все своє майно, а те, що вказали, не відповідає рівню їх доходів.

— Ситуація з Тетяною Жайворонок була такою: на одне з судових засідань прийшло кілька десятків людей, яких зал не вміщував. Вирішили перейти в більш місткий зал. В коридорі кореспондент "Наших грошей" (програма журналістських розслідувань. — Фокус) підходить до Тетяни Жайворонок з питаннями, але вона не приділила йому уваги. В той момент думки Жайворонок були не про те, як вона виглядає "на камеру". Вона професійний суддя і була зайнята думками про справу і майбутній судовий процес — це її робота. До речі, після судового засідання суд за участю Тетяни Жайворонок закінчився і люди, задоволені прийнятим рішенням, всьому складу суду, і в тому числі, аплодували. Але чомусь "Наші гроші" й слова про це не сказали.

Це не було темою їх сюжету.

— Звичайно, у них є тільки одне завдання: показати негатив. Їм все одно, що фактично відбувається в суді, нецікаво, як розглядаються справи. Їх увагу не привертає позитивні для людей судове рішення, адже на цьому не побудувати провокаційний сюжет. Після засідання Тетяна Євгенівна сама підійшла до кореспонденту для того, щоб відповісти на його питання, обґрунтувала, на які легальні доходи побудувала будинок, сказала, що її чоловік раніше працював у банку з іноземними інвестиціями. Судове засідання з великою кількістю учасників та ЗМІ зобов'язує суддю максимально концентруватися на обставинах справи. Тому, спілкуючись з журналістом відразу після засідання, Тетяна Жайворонок висловилася надмірно емоційно. Але в подальшому ЗМІ поширили не суть питання, а тільки реакцію судді на питання журналіста.

У Верховному суді почали службову перевірку з цього приводу?

— Для перевірки відповідності майнового стану суддів їх легальним доходам є відповідні органи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро і Генеральна прокуратура. Ми такі речі не розслідуємо, тому що це не наша компетенція.

До конкурсу на посаду судді ВС допустили суддю Вищого господарського суду Артура Ємельянова, щодо якого ГПУ веде кримінальне розслідування, підозрюючи його в корупції. Як це сталося?

— На етапі допуску до конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) перевіряла тільки формальності: перелік документів, необхідний вік, стаж. Якщо все підходить, немає підстав відмовити претенденту в участі в конкурсі. Сам факт кримінального розслідування стосовно людини не є перепоною для допуску до конкурсу, адже вироку суду немає. Далі ВККС буде перевіряти рівень теоретичних знань кандидатів, потім — практичні навички. Ємельянов — кваліфікований фахівець і може пройти такі етапи без проблем. На третьому етапі перевіряється морально-етичну поведінку майбутніх суддів. У Законі "Про судоустрій і статус суддів" є норма, за якою кандидата можуть відмовити, якщо його "призначення здатне негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади". Як буде у випадку з Ємельяновим — прогнозувати не беруся. Оцінювати подібні обставини в компетенції ВККС.

Тільки за конкурсом

Верховний суд подав позов до Конституційного суду з вимогою визнати неконституційною свою ліквідацію. Які шанси виграти цю справу?

— Ми звернулися в Конституційний суд 3 жовтня минулого року, але досі вони ще навіть не вирішили, відкрити провадження чи ні. А тим часом перший етап конкурсного відбору новий Верховний суд вже закінчився. Створюється враження, що конкурс закінчиться швидше, ніж КС збереться з думками і щось скаже. Наприклад, 23 грудня 2016 року КСУ оприлюднив рішення, яке стосувалося рівня пенсійного забезпечення людей, звільнених з військової служби. При цьому відповідним законом, який ми просили перевірити на відповідність Конституції, — про державний бюджет на 2016 рік — залишалося діяти лише тиждень — до 31 грудня 2016 року. Боюся, що у випадку з нашим подання про ліквідацію ВСУ буде те ж саме.

В діях Конституційного суду є якийсь політичний інтерес?

— Не думаю, що на рішення Конституційного суду є якийсь політичний вплив. Справа радше в тому, що суд формувався різними суб'єктами, в різний час і його склад поки проходить етап налагодження внутрішньої професійної комунікації та взаємодії.

Зараз у конкурсі на посаду судді ВС можуть брати участь не тільки судді, але й юристи, вчені у галузі права без суддівського досвіду роботи. У Вищій кваліфікаційній комісії суддів кажуть, що кожен третій кандидат не має суддівського досвіду. Як це вплине на якість роботи нового Верховного суду?

— Верховний суд — це найвища судова інстанція в державі. Його завдання набагато складніше, ніж вирішити конкретний спір у конкретній справі. Верховний суд має забезпечити єдність судової практики. Коли до нас приходить справу, ми шукаємо відповіді на три питання. По-перше, дійсно суд третього рівня в однакових справах один і той же закон застосував по-різному. Після ми повинні сказати, як правильно застосувати цей закон, і наш висновок повинен бути обов'язковим для виконання у всіх судах країни. Третій крок — ми перевіряємо, чи правильно застосували в конкретному судовому рішенні цей закон, тобто шляхом вирішення спору даємо тлумачення закону, який по-різному застосовується судами на практиці.

Для цього недостатньо бути просто кваліфікованим суддею, потрібно мати фундаментальні теоретичні знання, схильність до наукової роботи і широкий спектр судової розсудливості. Те, що у Верховному суді будуть працювати не тільки судді, — це не українське ноу-хау. Наприклад, у США претенденту на посаду судді ВС не обов'язково навіть мати досвід роботи в судах. За міжнародними стандартами, кістяком Верховного суду повинні бути судді, але їх розбавляють певною кількістю вчених, правознавців, адвокатів. На якості роботи суду це позначається тільки позитивно.

Свої висновки щодо кандидатів у судді може висловлювати і Рада доброчесності, куди увійшли 20 представників громадськості та юристи. Їх висновки мають лише рекомендаційний характер, хоча вони виступають за те, щоб ці рекомендації мали юридичну силу. Як ви вважаєте, громадськості потрібно дати можливість безпосередньо впливати на конкурс?

— Звичайно, суспільство має право контролювати суди і пред'являти їм свої вимоги, претензії, побажання. Згідно з міжнародними стандартами, представники громадськості можуть бути в судових органах. У нас так і є. Наприклад, у складі Вищої ради правосуддя з 21 людини 10 — вчені, адвокати, обрані з'їздами адвокатів, представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ, всеукраїнською конференцією прокурорів, а також призначені президентом — за результатами конкурсу, обрані парламентом — відкритим рейтинговим голосуванням. Точно так і в складі Вищої кваліфікаційної комісії: з 16 членів 8 — адвокати та науковці. Їх кандидатури заздалегідь відомі і широко обговорюються. Їх обирають демократичним способом — на публічних з'їздах таємним голосуванням, за результатами конкурсу або відкритим голосуванням (у парламенті). Працюючи в судових органах, вони стають державними службовцями. Отже, за ними контроль набагато вище, на них поширюється антикорупційне законодавство, вони відповідають за свою діяльність. Але як у нас створилась Громадська рада доброчесності, хто її обрав? За українським законодавством, три-чотири людини можуть створити громадську організацію. Чи можна вважати, що ця організація представляє суспільство? Звичайно немає. І хто перевіряв майно, доходи та рівень теоретичних знань цієї Ради доброчесності? Яку відповідальність вона несе? Вони самі проголосили, що кришталево чесні. Але якщо згадати, що багато з них — вихідці з однієї організації, Реанімаційного пакету реформ, створюється враження, що все це робиться не просто так: спочатку з метою впливу на формування судового корпусу, а в подальшому, можливо, і на його функціонування. Я не знаю прецеденту, щоб ще в якійсь країні був подібна рада, що формує судовий корпус. Я не прихильник обрання суддів на виборах. Але і надавати раді широту повноважень у таких питаннях вважаю невиправданим. Тоді вже краще перейняти досвід Швейцарії, яка єдина в Європі обирає суддів на загальнонаціональних виборах. Буде хоч впевненість, що суддю обрало дійсно більшість, а не окрема організація, створена кількома людьми.

Недолюстрация

Влітку минулого року люстрація судової системи закінчилася, але тодішній глава Департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяна Козаченко заявила, що в судах люстрація фактично не відбулася. Що ви думаєте про це?

— За Законом "Про очищення влади" перевірка суддів повинна була початися в грудні 2014 року. Всі процедури, які вимагалися від суддів Верховного суду, ми пройшли. Я як голова Верховного суду підписав наказ, щоб з 1 грудня почалася люстраційна перевірка суддів нашого суду. І якщо в судах не відбулася люстрація, це не наша вина. Суддів звільняв парламент, а не голови судів. Є питання і до міністра юстиції: чому подання на звільнення суддів він не вніс у десятиденний термін, як передбачає закон, а через рік і якраз напередодні місцевих виборів? До речі, сам закон про люстрацію теж прийняли напередодні виборів — парламентських. Складається враження, що люстрацію використовували і використовують лише як привід для політичного піару. А в судах давно пройшли всі люстраційні процедури, які від нас не залежали. Наприклад, суддів Верховного суду перевіряли за цей час двічі. Перевіряли все, що можна, і часом принизливо. Майно — і моє, і моїх колег — теж перевіряли не тільки за минулий рік, а за всі роки роботи на державній службі. Знайшли навіть майно десятирічної давності, про яке я вже забув. Вимагали надати документи на нього.

Що саме знайшли у вас в декларації?

— Десь в період з 2003-го по 2005 рік я купив причіп для легкового автомобіля (для господарських потреб, мама живе в селі). Потім, переходячи на роботу в апеляційний суд, а потім — у Верховний суд, я залишив цей причіп у матері, давно ним не користувався і, чесно кажучи, забув про нього. Але в процесі перевірки декларації за 2014 рік фіскальні органи звернули увагу на цей причіп і попросили документи.

Чому ви вважаєте принизливим те, що контролюючі органи намагаються дізнатися походження незадекларованого майна?

— Сам факт перевірки не є принизливим. Неприємно інше. Судді з вищою освітою, професійні юристи, дорослі, виховані люди, багато займаються викладацькою діяльністю... А під час перевірок дільничні обходили квартири сусідів і запитували, чи не бешкетує, не п'є суддя, курить на сходовому майданчику чи ні. Таке відчуття, що судді — це не люди певного рівня культури, а бомжі, які не знають елементарних правил поведінки в громадських місцях.

Далі тільки краще

Верховний суд має право виносити правові висновки, які обов'язкові до застосування усіма судами нижчих інстанцій. Але навіщо вони потрібні, враховуючи, що багато суддів регулярно ігнорують ці висновки?

— Таким чином Верховний суд виконує своє головне завдання — забезпечує одноманітність судової практики, щоб уникнути випадків, коли суди по-різному застосовують один і той же закон в однакових справах. Інша справа, що в Україні суди часто нехтують рішеннями Верховного суду і відповідальності за це не несуть. Сподіваюся, що нові процесуальні закони, за якими буде діяти Верховний суд, усунуть цю проблему.

У цьому році в Україні може з'явитися механізм медіації — досудового примирення конфліктуючих сторін. Наскільки готова українська судова система до такого нововведення?

— Медіація варта уваги. Але, впроваджуючи її, слід враховувати багато факторів. У Сінгапурі, наприклад, кожен рік приблизно 94-95% цивільних справ вирішуються шляхом примирення. Але у європейців і слов'ян трохи інша ситуація. Я не раз спілкувався з головами верховних судів європейських країн, цікавився і результатами впровадження медіації. Багато хто з моїх колег радять не чекати моментального позитивного ефекту. Наприклад, у Чорногорії, Угорщині, Грузії медіація не прижилася: вони її запровадили, а ефект мізерний. Колеги з Німеччини розповідали, що у них пішли роки, поки медіація запрацювала ефективно. І проблема не в медіаторах і їх підготовці, а в рівні готовності суспільства до такої процедури. Готові чи у нас двоє, які сперечаються між собою, до того, що хтось третій їх помирить? Таких мало, всі звикли звертатися до суду, щоб він прийняв рішення іменем України.

У рамках судової реформи планується створення Антикорупційного суду. Чи є в ньому потреба?

— Наша судова система і так складна, має три окремі юрисдикції (загальні суди, адміністративні та господарські). Конфлікти юрисдикції досі не рідкість, і часто люди не розуміють, в який суд їм йти. Ми у Верховному суді пропонували максимально спростити систему за принципом адміністративно-територіального поділу. Наприклад, в Бориспільському районі повинен бути один суд, який буде вирішувати всі суперечки, що виникають на його території. Там повинні бути судді, які вирішують цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та корупційні справи в тому числі. Не бачу необхідності в створенні окремого Антикорупційного суду. Давайте тоді створювати окремі спеціалізовані суди з конкретними суддями, які будуть вирішувати справи одного конкретного корупціонера. Або підемо далі — нехай будуть окремі суди для розлучень, стягнення заробітної плати, ще одні нехай розглядають справи тільки по ДТП і т. д. Не проблема створити сотні судів. Проблема в тому, чи стане судова система ефективніше від цього і як держава буде утримувати таку кількість судів. На мою думку, судова система повинна бути в першу чергу зрозуміла і проста для людини.