ВСУ висловив свою правову позицію по справі № 6-3139цс16 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області у зв'язку з винесенням незаконної ухвали від 16 квітня 2015 року, що призвело до приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

Обставини справи такі.

Позивач звернувся з позовом до Червоноградського міського суду Львівської області і держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідача держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь 1 мільйон гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області, у зв'язку з винесенням незаконної ухвали від 16 квітня 2015 року, що призвело до приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України і на основі верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Однак у справі, що розглядається, між позивачем і судом (суддею) на зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Згідно зі статтею 125 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані, Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до суду вищої інстанції в порядку та на підставах, визначених у процесуальному законодавстві.

Таким чином, чинне законодавство дає можливість особі в повній мірі реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинені при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід зробити висновок, що належним відповідачем у таких спорах може бути тільки держава, а не суди (судді), які діють від імені держави і виконують покладені на них державою функції правосуддя.