Вибір засобів визнання законної спорідненості між дитиною та передбачуваними батьками знаходився в межах розсуду держави і Конвенція не накладає на державу загальне зобов’язання визнавати відносини між дитиною та передбачуваною матір’ю з самого початку.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «С і Е проти Франції» (заяви № 1462/18 та 17348/18), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Органи влади Франції відмовилися вносити до реєстру народжень, шлюбів та смертей держави відомості про матір із свідоцтва дитини, виданого іншою країною, що була народжена відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство. З такою ситуацією стикнулися дві родини, які через існуючу у Франції заборону на сурогатне материнство. Заборона пов’язана з принципом недоступності людського тіла, згідно з яким людина не може ставати об’єктом договору або контракту. Але фактично дитина потрапляє саме в таку ситуацію, коли батьки укладають угоду з сурогатною матір’ю. Відтак (з точки зору французького законодавства) ця купівля-продаж нічим не відрізняється від торгівлі людьми.

Тож аби пізнати радість батьківства, звернулися по допомогу до інших країн і стикнулися з проблемами реєстрації на рідній землі, де жінка, що не народжувала, не визнавалася матір’ю дитини.

У боротьбі за справедливість вони дійшли до Страсбургу. Там зауважили, що національне законодавство передбачало можливість визнання відносин між дитиною та їх передбачуваною матір’ю шляхом усиновлення дитини чоловіка, що триває від 4 до 5 місяців. А відмова органів влади внести відомості зі свідоцтв про народження дітей, виданих іншою державою, в реєстр народжень, шлюбів та смертей Франції не була непропорційною переслідуваним цілям. Тому ця частина заяв була явно необґрунтована.

ЄСПЛ зазначив, що вибір засобів визнання законної спорідненості між дитиною та передбачуваними батьками знаходився в межах розсуду держави і стаття 8 не накладає на державу загальне зобов’язання визнавати відносини між дитиною та передбачуваною матір’ю з самого початку. І різниця в ставленні до дітей, народжених закордоном, і дітей, народжених відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, була заснована на об’єктивному та розумному обґрунтуванні. Тому ця частина заяв була також необґрунтована.