У багатьох випадках цивільні спори майнового (і не лише майнового) характеру можуть бути вирішені поза процедурою судового розгляду шляхом застосування процедури примирення.

Сутність процедури примирення зводиться до досягнення балансу інтересів шляхом пошуку різних варіантів виходу із ситуації, яка склалася. Процедура примирення не має імперативного характеру, як рішення суду, але сторони досягають домовленості та беруть на себе обопільні зобов’язання щодо його дотримання.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмету позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Механізму реалізації сторонами права на укладання мирової угоди не пропонується ані законодавством, ані судовою практикою. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі досудового розгляду №5 від 12.06.2009», з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з’ясовувати: чи не бажають сторони укласти мирову угоду. При цьому Пленум зазначив, що суди мають вживати дієвих заходів для примирення сторін та врегулювання спору досудового розгляду, дотримуючись при цьому об’єктивності та неупередженості. Як наслідок, вкрай незначним є відсоток справ, розгляд яких закінчується мировою угодою.

З метою вдосконалення процедури примирення в цивільному судочинстві запропоновано зміни, завдяки яким мирова угода популяризується, а її юридична сила та виконання будуть безсумнівними.

Проектом Закону «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (щодо вдосконалення процедури примирення)» №7026 Запропоновано наступне:

• статті 306 та 334 ЦПК доповнити частиною 2 аналогічного змісту: «Для врегулювання спору в порядку примирення сторін суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи не бажають сторони укласти мирову угоду».
• частину четверту ст. 175 ЦПК викласти в такій редакції: «У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про зупинення провадження у справі до повного виконання мирової угоди»;
• частину п’яту ст. 175 ЦПК викласти в такій редакції: «Суд постановляє окрему ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд»;

Логіка подібної пропозиції щодо статті 175 виходить з того, що сторони можуть і не виконати обов’язки за мировою угодою, а в такому випадку друга сторона знову отримує право звернутися до суду. Однак в такому випадку процес вирішення цивільно-правового конфлікту розпочнеться з початку, в тому числі це передбачає і сплату судового збору вдруге. Тому ініціатор ідеї запропонував у випадку укладення мирової угоди провадження по справі зупинити, а у випадку її невиконання чи невиконання в повному обсязі – відновити і продовжити.