Головний зміст

kjhgfgfjСвоє бачення стосовно судової реформи висловив Голова Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталій Кузьмишин.
 
 
 
 
 
 
 
 
Головна мета, яка стоїть сьогодні перед  судово-правовою  реформою, – це, по-перше, реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою, зокрема, втілити принцип «верховенства права», по-друге, створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади, і, по-третє,  максимально наблизити суди до населення та гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.
 
 
Наразі наша Держава взяла впевнений курс на те, щоб наблизити стандарти життя її громадян до європейських. Так, у Конституції зазначено, що державна влада в Україні розподілена на виконавчу, законодавчу та судову [1]. Тож, європейським вимогам повинна відповідати діяльність кожної з гілок державної влади: це і діяльність  виконавчої гілки влади щодо надання адміністративних послуг, законодавчої – щодо прийняття суспільно важливих законів та судової - щодо надання судових послуг. 
 
 
Кожна з цих гілок влади є незалежною одна від одної,  і кожна з них зобов’язана якісно виконувати ті повноваження, які визначені відповідними спеціальними Законами. Тобто державні органи не є носіями влади, а лише повноважень, якими їх наділило суспільство. А отже, ні одна із державних гілок влади не може бути виразником волі народу як її єдиного джерела. Виразником такої волі вони можуть бути всі разом і в рівній мірі в межах закону. 
 
 
Саме громадянське суспільство є одним із найважливіших і наймогутніших важелів у системі „стримувань і противаг”, яка, як відомо, при розділенні влад не дозволяє інтересам однієї гілки влади чи одного державного органу запанувати над іншими та монополізувати владу [2]. 
 
 
А тим інструментом, який дозволяє сьогодні суспільству контролювати баланс повноважень між гілками державної влади, є суд. І оскільки сутність держави полягає в «володарюванні за правом, через право і заради права», то саме на суд суспільство покладає особливу відповідальність за правильне застосування законів та за утвердження законності в державі. Визнання, дотримання і захист прав людини та громадянина – це обов'язок держави, який може бути реалізований передусім через діяльність судової влади.
 
 
Разом з тим, хотів би підкреслити, що постійні зміни теж не дуже корисні, і це стосується не лише судової гілки влади. Схиляюсь до тієї думки, що, запроваджуючи щось нове, потрібно завжди робити аналіз запроваджень, а також, так звану, «роботу над помилками» й уже потім рухатися далі. А оскільки напрямок нашої Держави «людиноцентризм» і реформа проводяться саме для людей, то, в першу чергу, потрібно аналізувати, який позитив зміни принесли громадянину чи іншій особі, яка є користувачем судових послуг? Чи змінилось у них ставлення до суду? Чи почали вони поважати судову систему та довіряти їй?  А для довіри необхідно щоб судова система, у першу чергу, була незалежною! Адже саме незалежність судової гілки влади є головною передумовою довіри людей до судової процедури, її авторитетності та ефективності.
 
 
Відповідно незалежність судової влади повинна базуватися не лише  суто на правових гарантіях таких, як незмінюваність та недоторканність суддів, а й на відповідних матеріальних і фінансових засадах. Крім організаційної незалежності, судова система нарешті повинна отримати реальну фінансову самостійність. Тому сьогодні ще потребує свого вирішення питання щодо зміни принципів формування бюджету органів правосуддя.  
 
 
 
 
Я також переконаний, що неможливо провести повноцінну судову реформу у відриві від інших суспільних процесів, що  відбуваються в державі, та без реформування інших інституцій, які пов’язані з судом, зокрема таких як прокуратура, адвокатура та органи державної виконавчої служби. Від того, як працюють перелічені інстанції, залежить довіра громадян і до судів. Судова гілка влади, як по суті і кожний державний орган, повинна забезпечувати потреби суспільства. Реалізація ж такої мети, на жаль, не залежить виключно від суду та не закінчується на етапі прийняття ним рішення, оскільки далі людину чекає виснажливий та не завжди позитивний етап його виконання. І давайте чесно відповімо собі на питання: а як виконуються сьогодні рішення судів? Чи існує повага інших гілок влади до судової системи?  А тому скільки не вдосконалюй судову владу - вона не наблизиться до людини ані на крок, доки не буде вирішена проблема поваги до суду і судових рішень та їх виконання. Для цього реформа має носити системний характер і проходити в загальному контексті реформування всього українського суспільства та державної влади. 
 
Окрім того, формування правової демократичної держави неможливе без здобутків правової та громадянської культур. Правова культура, як суспільний феномен, є неодмінною умовою динамізації трансформаційних процесів у напряму формування в Україні правової держави і громадянського суспільства. Ані правопорядок, ані суспільний устрій не можуть бути тривкими, якщо вони не дістануть собі підпори в суспільній правосвідомості [3]. А тому цілісність правової культури є важливою складовою здійснення суспільно-правової реформи в країні, утворення еліт, утвердження верховенства права в усіх сферах соціального буття. 
 
 
Вагомою запорукою стабільного та авторитетного становища влади в суспільстві є формування в громадській думці сталого переконання в правоті, незалежності та об’єктивності судової влади, що забезпечуватиме судовим рішенням своєрідний «кредит» громадської довіри, коли кожний громадянин, навіть не погоджуючись із винесеним судом рішенням, все одно, вважатиме його правильним і справедливим, виходячи із загального переконання в авторитетності судової влади. Однак тут важливим є також і питання, чи відчувають себе судді незалежними? А як відомо, в «незалежності» багато складових. Зокрема, важливим є питання – чи є сьогодні рівність між гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою? 
 
На жаль, доволі низький рівень обізнаності та поінформованості громадян щодо судочинства як особливого правового механізму, а також усталений стереотип сприйняття судової влади як “останньої” у трійці державної влади суттєво ускладнює процедуру реформування та визначення тих параметрів і каналів взаємовпливу між громадською думкою та владою.
 
Для того, щоб подолати ці стереотипи і зробити крок вперед до громадян, наші суди повинні бути відкритими. На мою думку, людина повинна знати, які рішення суд приймає, на що вони направлені, як захиститися, куди звернутися, яка судова практика і т.д. Все повинно бути прозоро і практично. 
 
Окрім того, кожен з нас повинен пам’ятати, що він може жити лише серед людей і пов’язаний із ними безліччю найрізноманітніших відносин. Тому ми маємо вчитися поваги один до одного. Завжди потрібно жити за правилом –  стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе.