Головний зміст

IMG 6919Своїм баченням стосовно обрання запобіжних заходів під час кримінального провадження поділилася суддя Київського районного суду м.Одеси Юлія Федулеєва.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ні для кого не є секретом, що за  останні  роки    різко  погіршилась   криміногенна ситуації в Україні.  Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков в лютому 2016 року змушений був констатувати «різке зростання збройних грабежів через величезну кількістю вторинної зброї. Це реальність сьогоднішнього дня, від якої не можна ховатися».  А керівник Національної поліції України ХатіяДеканоїдзе повідомила, що, наприклад, протягом I кварталу 2016 року в київській поліції зареєстровано 31,8 тис. заяв про вчинення правопорушень, що на 45% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
 
 
 
 
Зростання злочинності, за словами Деканоїдзе, зумовлене низкою соціальних і економічних проблем в країні. Керівництво МВС визнає, що певну частину серед тих, хто скоїв злочин, становлять люди, в відношенні який в момент скоєння злочину проводилося досудове розслідування та судове провадження,  і до яких було застосовано досить м’який запобіжний захід.  
Про факти скоєнні злочину особами, що знаходяться під домашнім арештом, чи відпущені до судового процесу під особисте зобов’язання, свідчать и дані кримінальної хроніки Одеського регіону. Ось  тільки один з прикладів: 
Кілька тижнів тому до Котовського відділу поліції звернувся громадянин, який повідомив, що підозрює свого знайомого в крадіжці грошей зі свого домоволодіння, і потребує допомоги правоохоронців. Як встановили поліцейські, заявник купив у свого односельця телевізор і запросив додому, аби той допоміг встановити телевізор, розрахуватися, а за одне й «обмити» покупку. Після того, як постраждалий заплатив за товар, він поклав гаманець із грошима в шафу. Цим скористався його 27-річний гість, який викрав гаманець з 15 200 гривнями Відносно даного громадянина було відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України. В лютому минулого року він був засуджений Котовським міськрайонним судом за вчинення аналогічного злочину, тому на період досудового розслідування йому було обрану запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. При винесенні вироку суд врахував, що підсудний на шлях виправлення не став, і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на один рік. До цього терміну була приєднана частково не відбута частина покарання. Остаточний вирок - три роки сім місяців позбавлення волі. Міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту змінено в залі суду на тримання під вартою.
 
 
 
Перед судовою владою стоїть досить складне завдання щодо дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це, перш за все стосується застосування запобіжного заходу під час досудового розслідування та судового провадження.
 
 
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї є частиною національного законодавства України.  
Стаття 29 Конституції України регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 год. повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
 
 
 
23 лютого 2006 року прийнято закон – Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Важливою є ст.17 Закону, яка передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, як джерела права, а ст.18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
 
 
Відповідно до ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Такі заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що зазначені особи будуть намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатимуть встановленню істини у справі або продовжуватимуть злочинну діяльність.
 
 
§1  Глава 18. Кримінального процесуального кодексу  України визначає запобіжні заходи, затримання особи. Згідно Ст. 176. КПК запобіжними заходами є:
1) особисте зобов’язання;
2) особиста порука;
3) застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.
 
 
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Слід зазначити, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України. А тримання під вартою чинний кримінальний процесуальний закон визначає як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
 
 
Також законом передбачається, що «слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.  Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора».
 
 
Підставами застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177  КПК України. А метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
 
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як бачимо, саме знехтування останнім пунктом   закону досить часто призводить до скоєння повторних більш тяжких злочинів.  
 
 
В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (№ 1-1640/0/4-13 від 15.10.2013) «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» говориться про недопущення неоднакового та/або неправильного тлумачення норм права, зокрема при застосуванні запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження. Перш за все говориться про неухильне дотримання прав людини, особливо щодо права підозрюваного, обвинуваченого на розгляд клопотання про зміну, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В той же час наголошується на підвищення відповідальності  всіх сторін процесу щодо вибору більш м’якого запобіжного  заходу. 
 
 
Чітке виконання норм закону щодо міри запобіжного заходу  дасть можливість «знизити градус криміналізації суспільства»,  водночас  виконати всі норми Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час кримінального провадження.