Спосіб застосування статті 6 Конвенції до провадження в апеляційних судах залежить від особливостей судового провадження: слід враховувати всю судову процедуру у національному правовому порядку та роль апеляційного суду в ньому.
На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Асіміонесе проти Республіки Молдова» (заява №74542/12), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Проти мера одного із сіл Молдови Васіле Амініонесе було розпочато кримінальне провадження за кількома обвинуваченнями (незаконні продаж землі та майна, видача премій, розтрата коштів, підробка документів). Суд першої інстанції ухвалив виправдовувальний вирок на підставі матеріалів справи та після заслуховування свідків. Прокуратура таке рішення оскаржила. Апеляційний суд скаргу відхилив, а верховний суд скасував рішення та призначив повторний розгляд в апеляційній інстанції за правилами розгляду кримінальних справ судами першої інстанції.
Після повторного розгляду вирок, постановлений судом першої інстанції було скасовано та ухвалено новий, яким Амініонесе було визнано винним, призначено штраф у розмірі приблизно 713 євро та позбавлено права обіймати певні посаді строком на три роки. Такі висновки апеляційного суду грунтувалися на показаннях двох свідків. Також були оголошені показання, надані більш ніж двадцятьма свідками в першій інстанції. Амініонесе подав касаційну скаргу, стверджуючи, що у суді мали знову безпосередньо заслухати всіх свідків. Але скаргу було відхилено.
Тоді чоловік звернуся до ЄСПЛ. Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод він скаржився, що кримінальне провадження проти нього не було справедливим, оскільки апеляційний суд не заслухав потерпілих та свідків, перш ніж скасувати виправдувальний вирок.
У Страсбурзі зауважили, що спосіб застосування статті 6 Конвенції до провадження в апеляційних судах залежить від особливостей судового провадження: слід враховувати всю судову процедуру у національному правовому порядку та роль апеляційного суду в ньому. Якщо апеляційний суд покликаний розглянути справу як щодо фактів так і права та повинен надати належну правову оцінку про винуватість чи невинність заявника, він не може, в межах справедливого судового розгляду, належним чином з’ясувати ці питання без безпосередньої оцінки доказів.
Що стосується фактів конкретної справи, то апеляційний суд визнав заявника винуватим на підставі, серед іншого, показань понад двадцяти свідків. Вбачається, апеляційний суд визнав тлумачення цих заяв у першій інстанції помилковим та дав їм нову інтерпретацію. Формулюючи свої висновки, апеляційний суд вирішив покластися на протоколи цих показань свідків, безпосередньо не заслуховуючи свідків і не даючи заявникові можливості ставити їм запитання.
Хоча Уряд стверджував, що, заявник на наполягав на повторному заслуховуванні свідків (а відтак він відмовився від свого права на їхній допит), разом із тим, така відмова повинна встановлюватися недвозначно і має супроводжуватися гарантіями, які є пропорційними її важливості. І у цій справі не вбачається, що заявник однозначно висловив намір відмовитись від свого права допитати свідків під час апеляційного розгляду. Швидше за все, задовольнившись результатами розгляду справи у суді першої інстанції, та усвідомлюючи, що справа розглядалася за правилами першої інстанції, він не відчував себе зобов’язаним клопотати про новий допит свідків. Таким чином, ЄСПЛ не прийняв аргумент уряду про те, що заявник відмовився від свого права на повторне заслуховування свідків в суді апеляційної інстанції.
Також у Страсбурзі звернули увагу на те, що апеляційний суд не навів жодних причин щодо того, чому він дійшов іншого висновку, аніж суд першої інстанції. Він просто зазначив, що суд першої інстанції неправильно витлумачив показання свідків, не надаючи жодних пояснень цьому.
Високі судді вважали, що ті, хто несе відповідальність за прийняття рішення про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, в принципі повинні мати можливість особисто заслуховувати потерпілих, обвинувачених та свідків та оцінювати достовірність їх показань. Оцінка достовірності показань свідка – це складне завдання, яке зазвичай не може бути досягнуто лише оголошенням запису його слів, особливо якщо враховуються лише деякі з цих слів. Звичайно, є випадки, коли неможливо заслухати когось особисто під час судового розгляду через те, що, наприклад, він помер, або з метою захисту права свідка не свідчити проти себе. Однак це не стосується даної справи.
Тож засудження заявника без повторного допиту свідків після виправдання його судом першої інстанції суперечило гарантіям справедливого судового розгляду в рамках значення пункту 1 статті 6 Конвенції.